Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Його стихія – автомобільні двигуни. До того ж, чим більші, тим краще! Про «золоті руки» старшини Івана Кузьмія та його талант до ремонту надпотужних двигунів у частині, що дислокована у Дрогобичі, вже давно ходять легенди. Військові кажуть, що не існує такої машини, яку б не міг повернути до життя Іван Михайлович. Та й він сам не любить легких завдань і охоче береться до такого ремонту, на який не відважуються навіть представники поважних ремонтних підприємств.
Зі сторони його робота з машиною нагадує магічне дійство. Але дивишся – за якісь тижні залізний «мрець», якого армійці заштовхали у бокс за допомогою тягача, вже муркоче реанімованим сталевим серцем і виїжджає з імпровізованої «автолікарні» власним ходом. Секрет старшини простий – потрібно усвідомлювати своє справжнє покликання і любити свою справу.
– До армії я прийшов ще 2011-го на строкову службу як звичайний призовник, – пригадує старшина. – Одразу потрапив у ремонтний підрозділ. А це, розумієте, великі машини, великі потужності! Як це може не захоплювати?!
Саме це захоплення і стало вирішальним, коли прийшов час обирати між продовженням служби й цивільним життям. Та й де ж іще можна попрацювати з машиною, що має колісну формулу 8\8 та потужність 525 кінських сил?! Ото ж бо! До того ж, чимало ремонтних випадків Іван Михайлович разом із товаришами полагоджує самотужки, не залучаючи вузьких спеціалістів. Так, наприклад, вони без «втручань сторонніх» можуть полагодити різноманітні форсунки, генератори, карбюратори й ще чимало складних деталей і механізмів. Люди, далекі від техніки, напевно, здивувалися б, якби побачили, в якому порядку і як технік викладає розібрані деталі, як відчищає їх, обмальовує контури, щоб підібрати або вирізати потрібну прокладку, знайти кріплення тощо. Та в нагороду цій кропіткій праці завжди буде жваве скерцо у виконанні потужного військового двигуна.
– Що відчуваю, коли бачу, як виїжджає з боксу чергова машина? – замислюється старшина Іван Кузьмій. – Напевно, це можна назвати ейфорією. Важко пояснити ці відчуття. Це таке поєднання задоволення від роботи і захоплення красивою потужністю військової машини.
Одним із найважчих періодів у житті кожного механіка був, напевно, 2014 рік. Тоді Іван Михайлович, як і багато інших ремонтників, збирали покалічені та понівечені машини буквально на лінії вогню. У той час їм доводилось працювати в режимі 24\7. Спали по кілька годин на добу, часто-густо прямо в корпусах техніки, яку ремонтували. Бо хлопці добре знали, що не повернута вчасно в стрій бойова машина – це значна прогалина в нашій вогневій силі й обороні. А отже, десь у тилу може заплакати чиясь мати або дружина, що так несподівано стала вдовою, а ворог захопить іще один кілометр нашої України.
За свою сумлінну службу старшина Іван Кузьмій не має урядових нагород. Та й відомчими відзнаками теж не надто щедро всипаний його камуфляж. Проте це не головне для майстра, адже він, як справжній фахівець, найбільше цінує визнання з боку командування та побратимів. А ще надзвичайно тішить, коли водії ставляться до повернутої у бойовий стрій військової машини з шаною й любов’ю. Бо ж у кожному відновленому двигуні вчувається справжня мелодика цих камуфльованих велетнів, яку створив для них композитор у робі автомеханіка – старшина Іван Кузьмій!
