Саме такою можливістю скористалася військовослужбовиця 152-ї окремої єгерської бригади з позивним «Ніка». Про свій військовий шлях та повернення до війська вона розповіла кореспонденту АрміяInform. Бажання…
АрміяInform розпочинає серію матеріалів про те, які переваги дає вивчення іноземної мови військовослужбовцям.
Цього разу кореспондентка АрміяInform – курсантка 3 курсу Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка – поділилася власним досвідом використання англійської мови в повсякденному житті в Україні та за кордоном. Далі пряма мова автора.
Про важливість вивчення англійської мови нам розповідали зі школи. Серед дитячих спогадів про підготовку до численних олімпіад і конкурсів залишилися тільки випадки ситуативної допомоги іноземцям: підказати дорогу на вулиці чи в громадському транспорті – та й годі. Хоча про один випадок застосування мови розповісти є сенс.
Одного з членів моєї родини відправили на зустріч до американських делегатів без перекладача. Як розумієте, «зв’язківцем» у той день довелося бути мені. На щастя, один з американців володів російською на початковому рівні, тому найбільш серйозні та смішні питання розуміли всі. Але саме та зустріч переконала мене – вчити англійську потрібно.
Вивчення англійської потребує великих зусиль, попри те, що усміхнене обличчя з реклами курсів обіцяє миттєвий результат. Справді, з граматикою ще можна миритися, але на вивчення сукупності незрозумілих слів, що несуть сакральне значення – ідіом – іноді не вистачає терпіння. Здавалося, після того, як складу тести зовнішнього незалежного оцінювання та вступлю до омріяного навчального закладу, англійська мова відійде з мого життя. Однак, у Збройних Силах розпочалася активна фаза інтеграції в НАТО, а отже, зроблено акцент на вивчення англійської.
У Військовому інституті часто відбуваються семінари, конференції з представниками країн Північноатлантичного альянсу. Значною подією стало проведення конкурсного відбору в рамках програми «Еразмус+» для поїздки курсантів за кордон. Ми змагалися за чотири місця на навчання у Військовій академії імені Георгія Раковського у Софії (Болгарія).
Згодом оголосили результати конкурсу. І ось я вперше на борту літака – вирушила до перлини Балканського півострова.
Вже в аеропорту Софії стало зрозуміло, що схожість болгарської та української мов невелика. Тому з офіцерами і молоддю ми спілкувалися англійською, а до старшого покоління зверталися російською.
Навчання у Військовій академії імені Георгія Раковського відбувалося виключно англійською. До речі, цікавим методом – спочатку вивчали одну дисципліну, з неї складали іспит, залік. І в такому порядку поступово виконували навчальний план.
З нами також навчалися представники Румунії. Шукати подібних словоформ української й румунської мови не хотілося, жестами спілкуватися – не варіант. Тому в робочих і побутових моментах допомагала англійська. З однією дівчиною настільки потоваришували, що вона захотіла побувати в Києві. Завдяки нашому спілкуванню вона захопилася Україною – обіцяє навідатися після карантину.
Чимало знайомств відбулося під час міжнародної конференції в академії. Досі підтримую комунікацію з представниками Китаю та Італії, а колеги з Болгарії подеколи допомагають мені порадою під час написання журналістських матеріалів.
Здавалося б, після повернення на Батьківщину епопея з англійською закінчиться. А втім, навпаки, зацікавленість у мові зростає. Зокрема, із заявою Головнокомандувача Збройних Сил України генерал-полковника Руслана Хомчака про плани зробити володіння англійською обов’язковою для офіцерів з 2025 року. Тому розумію: попереду нові програми, можливості й шанси – побачити, почути, поговорити. Далі буде…
