Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
– Олександр, – коротко відрекомендовується мій співрозмовник.
Після хвилинного знайомства й вітання він починає розповідь про себе. Говорить твердо, спокійно та розважливо – як упевнені в собі люди з багатим життєвим досвідом і зрілим поглядом.
– Моя військова служба розпочалася у 2007-му. Я щойно закінчив технікум і за порадою знайомих вирішив спробувати свої сили в армії, – розповідає чоловік. – Підписавши контракт, отримав першу посаду – став водієм.
«Ми схопили місцевого з «поясом шахіда» і тримали дві години, поки не приїхали сапери»
Вже за рік, пройшовши прискіпливий відбір, Олександр потрапив до спільного українсько-польського миротворчого батальйону «УкрПолбат» багатонаціональної тактичної групи East сил KFOR у Косові.
– Основними нашими завданнями були патрулювання, несення служби на спостережних постах, охорона об’єктів. Крім того, забезпечували охорону наших саперів, які розміновували території, – пригадує Олександр. – Якось був випадок, коли чоловік прийшов до місцевого клубу, обв’язавшись «поясом шахіда». Поліцейські, побачивши це, одразу втекли. Ми ж його схопили і тримали дві години, поки до нас їхали сапери. Вони тоді ще довго дивувалися, що нам пощастило – якби той пояс на ньому здетонував, то ні від клубу, ні від нас нічого не лишилося б.
«У Конго найбільше вразило ставлення місцевих до людського життя – воно на нульовому рівні»
Вдруге до миротворчої місії Олександр потрапив у складі 18-го окремого вертолітного загону, який виконує завдання в Демократичній Республіці Конго.
– Лише саме перебування в цій країні екваторіальної Африки – це вже небезпека. Важка акліматизація, віруси, комахи, що переносять малярію. Кожен з нас отримав по 8 щеплень, але й вони не завжди рятували від хворіб, – продовжує Олександр. – Окрім того, завжди є потенційна загроза не тільки від повстанських груп, а й від звичайних мешканців, які іноді налаштовані дуже агресивно до миротворців. Основну роботу виконували вертолітники, я був у взводі охорони, тож доводилося завжди бути готовим до будь-яких подій.
У Конго найбільше вразило ставлення місцевих до людського життя – воно на нульовому рівні. Смерть людини там сприймається як повсякденна, звичайна подія, а якщо це смерть ворога – то це ще й розвага.
Спочатку потрібно навести лад в Україні
На Донбас Олександр вирушив на початку 2015-го. Як водій, об’їздив весь район АТО/ООС, де перебувала його бригада.
– Моє завдання – доставити будь-який вантаж вчасно і безпечно. Їжа, вода, боєприпаси, речове майно. А ще – ремонт та обслуговування техніки, щоб не підводила в скрутну хвилину. Роботи у військових водіїв ніколи не бракувало. На жаль, ця війна триває надто довго, щоб вирізнити якийсь її момент. Єдине моє спостереження: у Косові місцеві нас поважали, у Конго – боялися, а на Донбасі й досі не визначилися – поважати чи боятися, – з гіркотою говорить Олександр. – Народ не повинен боятися своїх захисників, що б там не «співала» ворожа пропаганда.
Нині Олександр Могильний – заступник командира з озброєння одного з підрозділів механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Закінчивши навчання на заочному відділенні цивільного вишу, він пройшов тримісячні курси у військовій академії та отримав офіцерське звання. Завдань і відповідальності значно побільшало, але Олександра це не лякає:
«Кожен військовий повинен розвиватися у своєму напрямку, зростати, йти вперед. Якщо мої навички, здібності та вміння знадобляться в якійсь наступній миротворчій місії, я готовий, але спочатку слід навести порядок тут, в Україні…»
