Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 30 вересня 2025 року Президент України присвоїв 42 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Військова родина – особлива родина, у якій кожен із подружжя, виконуючи обітницю любові й вірності один одному, присвячує своє життя служінню Батьківщині та її захисту. Кореспондент АрміяInform побував у гостях в одній з військових родин, де дізнавався про секрети сімейного щастя.
Секрет перший: став собі мету й добивайся її
Родинний пазл Володимира й Людмили Брагіних, які нині проходять службу в окремій механізованій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка, склався ще на початку 2000-х, коли обоє закінчували навчання у одному з цивільних харківських вишів.
У 2002-му, з відзнакою захистивши диплом магістра, Володимир відкинув пропозицію керівництва вишу продовжити навчання в аспірантурі та вирішив іти на строкову військову службу, а Людмила, якій залишалося вчитися ще рік, з нетерпінням чекала повернення коханого.
Уже перед закінченням строкової Володимир підписав перший контракт, отримав звання прапорщика і продовжив військову службу в Харківському інституті танкових військ. А вже міцно й надовго ставши під прапори українського війська, зійшов і на весільний рушничок з обраницею.
− Про армійську кар’єру почав думати ще в роки навчання, − пригадує Володимир. – На жаль, тоді в нашому виші не було військової кафедри, тому довелося діяти саме в такий, не надто швидкий спосіб – через строкову службу. Чи були сумніви, що кохана дочекається? Жодного!
За пів року армійський однострій, але з патчем 92-ї окремої механізованої бригади, вдягнула і Людмила – для молодої родини, окрім відліку сімейного стажу, розпочався й відлік стажу військового.
− Мої батьки теж були військовослужбовцями, а все дитинство минуло в різних гарнізонах, − розповідає Людмила. – Тож служба в армії для мене не була якоюсь незрозумілою екзотикою.
Секрет другий: не пасуй перед труднощами
Перші роки спільного життя військового подружжя навряд чи можна назвати легкими – служба в різних гарнізонах, обмаль вільного часу, грошей та відсутність власного житла. Такий собі звичайний армійський «набір» побутових проблем, який є своєрідним іспитом на міцність родини. І молода сім’я Брагіних склала його на «відмінно», зберігши теплі почуття, повагу і любов одне до одного. Вінцем їхнього кохання стало народження донечки Насті.
У 2009-му Володимир теж влився у ряди славетної 92-ї бригади, розпочавши службу там командиром танка. Згодом подружжя отримало хоч і службову, але таку омріяну окрему квартиру. Здавалося б, все налагодилося: щаслива молода родина, маленька донька, але життя підготувало Брагіним новий іспит – війною.
Секрет третій: вір, люби, чекай
− Тривожне воєнне життя розпочалося для нас у 2014 році, коли бригаду залучили спочатку до захисту російсько-українського кордону в Харківській області, а потім відправили до виконання бойових завдань на Донеччині й Луганщині, − пригадує Людмила. – Нічні дзвінки, переживання. Звісно, Володя намагався зв’язатися з нами за кожної слушної нагоди, кожну вільну хвилинку. Але важкі місяці розлуки ми витримали, лише примноживши наші почуття.
− Відчуття відповідальності не тільки за країну, а й за свою родину завжди допомагало витримувати будь-які стресові ситуації на війні, − говорить Володимир. – Звичайно, почуття один до одного, до дитини, батьків стали емоційнішими й чутливішими. Сім’я, родина – це головний дар, який дало мені життя і його неможливо переоцінити.
У 2015 році Володимир отримав перше офіцерське звання. У нагоді стали вища освіта і курси лідерства, які він пройшов у бригаді ще в мирний час, і навчання у всіх сержантських коледжах, які діяли на той час в Одесі та Львові.
Згодом на Схід почала їздити і Людмила. Командування частини, розуміючи ситуацію військової родини, розподіляло ротації так, щоб хтось з батьків завжди залишався поруч із дитиною.
− Коли Настуся була ще маленькою, ми не говорили їй куди їдемо. Для неї це було відрядження когось з нас у інше місто, − ділиться спогадами Людмила. – Але ми живемо у військовому гарнізоні, де мешкають переважно діти військових, які дружать та спілкуються між собою. Тож скоро вона почала про все здогадуватись.
− Дуже хвилююся, коли мама чи тато їдуть у чергову ротацію, − до нашої розмови зі сльозами на очах долучається і Настуся − донька Людмили та Володимира Брагіних. – Із нетерпінням чекаю на їхнє повернення, до якого завжди готую якийсь приємний сюрприз.
Секрет четвертий: «обіймашки-цілувашки»
За вже узвичаєною традицією родини Брагіних, окрім сюрпризів доньки, з відряджень маму завжди зустрічають квітами, тата – чимось смачненьким, а «обіймашок» та поцілунків дістається кожному досхочу.
− Цінуємо кожен день і кожну мить, які проводимо разом, − говорить Володимир. – Знаходимо час, щоб провідати наших батьків, допомогти їм. За кожної слушної нагоди намагаємося приділити доньці якнайбільше уваги – разом ходимо в кіно, виїжджаємо на прогулянки до Харкова або на природу. Як кажуть, немає ідеального життя, але є ідеальні моменти, то ж робимо все можливе, аби їх у нашій родині було якнайбільше.
