Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Попередній розбір результатів чергової льотної зміни в авіаційній бригаді тактичної авіації Повітряного командування «Центр», що на Полтавщині, проходив за звичним форматом. Командир військової частини аналізував виконання екіпажами завдань планової таблиці й оцінював роботу всіх підрозділів і служб, залучених до польотів. Як і завжди, військові авіатори показали високий результат. І традиційно особлива подяка за успішне виконання польотів пролунала на адресу інженерно-технічного складу авіабригади.
— Інакше і не може бути, — з легкою усмішкою зазначив заступник командира авіаційної бригади з озброєння полковник Євген Іллюк. — У всі часи ми залишаємося вірними принципу — перемога у повітрі кується на землі.
Одна година польоту літака — дванадцять годин підготовки на землі
— Ось таку маємо арифметику, — продовжив керівник наземної складової боєздатності авіатехніки та озброєння. — Адже вильоту літака передує виконання низки робіт з передпольотної підготовки, наземні тренажі екіпажів, огляд матеріальної частини між вильотами, оперативне усунення виявлених недоліків. Від чітких злагоджених дій технічних екіпажів і фахівців груп обслуговування залежить як повнота та якість виконання робіт, так і життя пілота. Тому кожен з нас незримо перебуває поруч з льотчиком від зльоту й до самої посадки.
Тому й починається льотна зміна для авіаційних спеціалістів і підрозділів забезпечення за особливим розпорядком, щоб за кілька годин до прибуття льотного екіпажу підготувати всі системи та обладнання крилатої машини до вильоту, забезпечити її заправлення й контроль працездатності.
До цього слід додати й час на підготовку інфраструктури летовища, роботу спецтехніки та обладнання, засобів зв’язку й логістику.
Бойовий винищувач, як і людина — потребує до себе поваги
Саме з цих слів розпочалось спілкування з начальником техніко-експлуатаційної частини авіатехніки майором Ігорем Лобуром.
— Лише вміння й досвіду технічного персоналу підрозділу «поставити літак на крило» замало. Важливо відчувати крилату машину, як людський організм зі своїм характером, звичками, можливо, вадами. Ймовірно це й викличе у когось здивування, але неможливо забезпечити повну гарантію безвідмовної роботи літака без надійного зворотного зв’язку між ним та авіаційним спеціалістом.
У ТЕЧ винищувачі проходять повний курс регламентних робіт за визначеним графіком і порядком. Технологічні операції виконують, коли літаки «накрутять» 50, 100 та 200 годин нальоту. Вузли й агрегати бойової техніки в цьому своєрідному «санаторії» проходять необхідний курс перевірки, профілактики, оновлення й заміни. Всі операції виконують фахівці високого рівня підготовки щонайменше з десятирічним професійним стажем.
— Навіть з урахуванням цього дрібниць і другорядних речей у нашій роботі бути не може, — продовжив офіцер. — Адже навіть найдосконаліша техніка за різних умов навантажень поводиться по-різному. Наприклад, весняно-літня спека внесла корективи у систему експлуатації двигунів, температура запуску яких має тенденцію до підвищення. Це може призвести до аварійної ситуації. Тому спеціально підготовлений техперсонал прискіпливо регулює системи запуску двигунів до чітко визначених параметрів.
Для літаків, що знову зайняли місце в бойовому строю, технічний персонал ТЕЧ авіаційної техніки залишається «добрим доктором Айболитем» і впродовж подальшої експлуатації. Після обльоту літака й регламентних робіт авіаційні спеціалісти підрозділу активно допомагають інженерно-технічному складу ескадрилій обслуговувати льотні зміни.
Думки про нагальне з висоти 100 років трудового стажу на двох
Авіатехніки частини, працівники Збройних Сил Анатолій Михайлович Кононенко й Микола Григорович Безрук, за словами командування підрозділу, — його справжній «золотий фонд».
— Попри поважний вік, ветерани по всіх параметрах здатні дати фору найдосвідченішим спеціалістам, — зазначив заступник начальника ТЕЧ капітан Роман Мосійчук. — Запорука цього і трудовий стаж фахівців, який без малого сягнув 100 років, та їхня активна життєва позиція. Вони виховали кілька поколінь висококласного технічного персоналу та є наставниками молоді. Й у тому, що в підрозділі нині близько 20 % — фахівці-майстри, 35 % — спеціалісти першого класу, велика заслуга Анатолія Михайловича й Миколи Григоровича.
У свої 72 роки Анатолій Кононенко є жвавим та підтягнутим. Уважний погляд, чіткі й упевнені рухи одразу виказують у ньому справжнього профі. Секрети майстерності формулює лаконічно: було б бажання та терпіння. За довгі роки праці через його руки пройшли тисячі зразків апаратури й обладнання, кільком поколінням авіаспеціалістів ветеран дав путівку у життя як наставник.
— Звісно, від років не сховаєшся, але коли рухаєшся в ногу з часом, то старість потихеньку відстає, — жартома додає спеціаліст. – А тримати заряд бадьорості допомагає усвідомлення того, що наша праця приносить користь і допомагає боронити мирне небо України.
