Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Пожежі на арсеналах в Україні останніми роками призвели до руйнувань і людських жертв, стали причиною втрати великої кількості боєприпасів. Як показує досвід, гасіння пожеж на складах боєкомплекту й арсеналах найчастіше неможливе. Причина — сукупність руйнівних чинників: розліт осколків і снарядів, ракет, висока температура в осередку пожежі, вплив ударної хвилі та отруйних речовин.
Проблема ця досі не розв’язана і найімовірніше в повному обсязі розв’язана не буде. Це характерно як для України, так і для закордонних країн: склади боєприпасів періодично горять і запаси снарядів на них вибухають.
До війни в Україні палали склади у Новобогданівці, під Лозовою. Зазвичай причиною був «людський чинник». З початком війни до них додався вплив диверсійної складової.
Як зазначає один з провідних фахівців у галузі пожежогасіння, професор Володимир Захматов, підрив боєприпасів починається через 8–12 хвилин після початку горіння. За цей час пожежу не завжди вдається виявити, а локалізувати й поготів. У цьому разі завдання пожежних розрахунків зводиться, власне, до локалізації осередку загоряння й перешкоджання поширенню горіння.
Зрозуміло, звичайна колісна пожежна техніка на автомобільному шасі тут працювати не зможе. Тому для гасіння пожеж розроблено принципово нові пристрої — пожежні танки.
Камчатка – Київ – Львів
Історія їхньої появи пов’язана з далекою Камчаткою, де в середині 1970-х місцеві умільці розробили перший пожежний танк на шасі одного з важких танків ІС. Інформація про це потрапила до тодішнього міністра оборони СРСР Андрія Гречка. Він поставив завдання маршалу бронетанкових військ Амазаспу Бабаджаняну, який, зі свого боку, переадресував завдання щодо розроблення такої машини колективу 482-го київського конструкторсько-технологічного центру, з 1962 року — одному з радянських лідерів проєктування бронетанкової техніки.
Завдання було таким: на базі Т-54 розробити гусеничну пожежну машину (ГПМ-54). Кияни вже в 1978 році передали техзавдання до Львова, і незабаром Львівський бронетанковий завод випустив дослідний зразок такої машини. А рік потому завод організував серійний випуск. Місця її подальшої служби були різні — від складів та арсеналів до космодромів. Довгі роки експлуатації показали: машина ввібрала найкращі традиції бронетанкової техніки. В її конструкцію закладено великий запас міцності, вона легко й технологічно піддавалася модернізації.
Перші ГПМ-54… Перші загиблі
У процесі переобладнання середнього танка Т-54 для потреб пожежогасіння в його конструкцію внесено такі зміни: з бази зняли башту з артсистемою та боєукладку. З метою зменшення ваги з машини зрізали броньові листи даху над відділенням керування й частково — бортові броньові листи. У носовій частині корпусу, на місці відділення керування, була вбудована кабіна для розміщення механіка-водія й командира машини.
Унаслідок ГПМ-54 мала повну масу — 43 т. V-подібний чотиритактний швидкохідний дизель В-55 потужністю 580 к.с. давав змогу розганятися до 20 км/год. Витрата палива залежала від дорожніх умов і становила 300–350 л на 100 км шляху. На шасі ставили досить високу незграбну надбудову, захищену спереду бронею в 100 мм. Загальна висота машини становила 3,7 метра. Двигун машини захищала окрема система пожежогасіння. У надбудові розміщувався екіпаж з двох людей і місткості для води та піноутворювача — на 9000 л і 1100 л відповідно. Там же розміщувався і пожежний насос ПН-60Б.
Кузов машини захищала від променевого тепла система зрошення. Основним засобом подавання вогнегасних речовин служив стаціонарний лафетний ствол, струмінь води з якого летів на 60 м. Управління стволом — дистанційне з кабіни водія, хоча в надзвичайних ситуаціях з ним можна було працювати вручну. На майже вдвічі меншу відстань летіла струмінь піни низької кратності. Для розчищення завалів машину обладнали навісним відвалом БТУ-55. За роботу в непридатному для дихання середовищі відповідала фільтровентиляційна установка ФВУ-15.
До основного недоліку перших зразків машини можна віднести таке: пожежний насос не міг працювати на ходу. Для його запуску слід було зупинитися, заглушити двигун і запустити насос. Це призводило до трагічних наслідків.
Наприклад, у 1982 році на найбільшому арсеналі ГРАУ МО СРСР у Йошкар-Олі згоріло дві ГПМ-54 з екіпажами. Перша машина з досвідченим водієм прапорщиком та оператором лафетного ствола — начальником об’єктової пожежної частини — гасила штабель, що палав, з найефективнішої дистанції в 10 м. Під час роботи насоса машина не могла рухатися. Коли запас води вичерпався, внаслідок сильного задимлення двигун заглух і його не змогли запустити. Вогонь охопив машину. Другий танк на чолі з заступником начальника частини поїхав рятувати перший, збив з нього полум’я, але у нього теж зупинився двигун. Обидві машини згоріли з екіпажами.
Чотири недоліки
Показовим є аналіз розвитку пожежі штабелів боєприпасів на 61-му арсеналі під Лозовою в Україні 2008 року. Для гасіння пожежі привезли 5 «пожежних танків» — гусеничних пожежних машин ГПМ-54. Це розброньоване танкове шасі, фактично позбавлене ефективних засобів захисту екіпажу, що має моторне відділення, цистерни з 9 тоннами води й малопотужний лафетний ствол з дальністю дії до 10–15 метрів. На гасіння послали один «танк», але він швидко вийшов з ладу. Ймовірно через перегрів двигуна під впливом температури й роботи в атмосфері, у якій бракувало кисню й було забагато пилу та диму. Решта танків теж не могли працювати, бо температура в районі пожежі була для них занадто високою.
Аналіз події й низки попередніх, що також супроводжувалися загибеллю й важкими опіками членів екіпажів ГПМ-54, дав змогу виявити основні недоліки цих машин:
- Відсутність броні — надійного захисту від попадання снарядів, великих осколків, обвалень штабелів, будівель.
- Малий радіус ефективного гасіння до 15–20 м за компактного водяного струменя, а під час гасіння тонкорозпиленим струменем води — до 5–7 м. Мала інтенсивність подавання води до 40 літрів на секунду, великі питомі витрати під час струменевого тривалого гасіння — від 100 до 1000 л на 1 кв. м поверхні, що палає. Це передбачає необхідність тривалої роботи в дуже небезпечній важкодоступній зоні — у безпосередній близькості від пожежі або місця можливого вибуху. Це зона інтенсивної руйнівної дії вибухових хвиль, високошвидкісних осколків, високої ймовірності прямого попадання боєприпасів, теплових випромінювань і конвекційних потоків та малого вмісту кисню, недостатнього для стабільної роботи танкового двигуна, особливо на високій потужності, коли машині треба швидко «вискочити» з небезпечної зони.
- Відсутність систем очищення зовнішнього повітря від токсичних газів, аерозолів, диму, теплозахисних екранів і систем охолодження через зрошення зовнішньої поверхні корпусу тонкорозпиленою водою.
- Під час роботи насоса у важкодоступній зоні маршовий двигун або трансмісія не увімкнуті і пожежний танк не може швидко виїхати, тобто рвучко «вискочити» з небезпечної зони.
Відхід від запчастин, одержуваних з Росії
Як розповіли начальник відділу КТЦ НДДКР (конструкторсько-технологічний центр науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. — Ред.) підполковник Ярослав Малюга й провідний інженер Володимир Лихницький, з урахуванням досвіду експлуатації машину модернізували. У новій версії ГПМ-54-01 передбачена можливість роботи насоса на ходу, що, з одного боку, скорочує час на підготовку пожежного танка до роботи, а з іншого — зберігає життя людям.
Тому вирішено всі випущені раніше машини модернізувати, давши можливість працювати по вогнищу пожежі в русі.
У процесі модернізації відбувається процес імпортозаміщення — відхід від запчастин, одержуваних з Росії.
Наразі на оснащенні пожежних підрозділів з охорони складів, баз і арсеналів є два типи пожежних танків — ГПМ-54 та ГПМ-72. Останній — розробка Львівського бронетанкового заводу на шасі танка Т-72.
Оновлені машини здатні працювати, подаючи водяний струмінь на 60 м, а пінний потік — на 36 м.
До речі, саме завдяки пожежним танкам українські військові зробили те, що вважалося неможливим — зупинили розповсюдження пожежі й загасили полум’я на складі в Калинівці.
«Пожежні танки ГПМ-54 під час гасіння пожежі на складі у Сватовому у жовтні 2015 року»
