Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Народний Герой України − військовий капелан Тарас Коцюба
Шість років тому Кабінет Міністрів України видав Розпорядження «Про службу військового духовенства (капеланську службу) в Збройних Силах України, Національній гвардії, Державній спеціальній службі транспорту та Державній прикордонній службі». Цим історичним документом було розпочато леґітимізацію роботи військових капеланів у силових структурах сучасної України. Проте історія українського капеланства сягає часів національної революції 1917–1921 років, від часу активної діяльності священника, працівника Департаменту віросповідань Міністерства внутрішніх справ УНР, учасника Зимового походу – о. Павла Пащевського.
Потреба в духовній підтримці вояків стала надзвичайно актуальною саме із початком російського вторгнення в Україну. Потрібно було впливати на моральний та емоційний стан війська, яке зазнавало перших втрат і було змушене розпочати повномасштабні бойові дії з оборони території нашої Батьківщини. Тоді на допомогу військовим прийшли священники різних конфесій.
Інформагентство АрміяInform розпочинає серію публікацій про життя та служіння капеланів, які прийшли до війська у важкі часи й залишаються разом із воїнами й до сьогодні. У кожного з них свій шлях до армії, свої віряни серед бійців, своя війна і бачення майбутнього. Та всіх їх об’єднує одна мета – надання духовної броні нашим військовослужбовцям. Саме такого захисту, який протидіє потужному інформаційно-психологічному впливові нашого з вами ворога.
Протоієрей Тарас Коцюба прийшов до війська навесні 2014 року, одразу після подій Майдану. Як він сам каже, курс молодого бійця пройшов у складі 30-ї окремої механізованої бригади, яка на той час стримувала російські окупаційні війська, що захопили Крим.
– Тоді мені спало на гадку, що українська армія взірця 2014 року не була повністю готова до захисту територіальної цілісності України, – пригадує о. Тарас. – Відчувалась певна розгубленість. Розгубленість у тому, чи віддавати наказ на знищення ворога, який не так давно ще називав себе нашим братом.
Відтоді о. Тарас, залишивши вдома дружину і трьох маленьких дітей, присвятив життя капеланській службі. Разом із бійцями він переживав важкі втрати бойових побратимів у 2014 році. Узимку 2015 року здійснював духовну опіку над воїнами в обороні Дебальцевого. Разом із армійцями ночував у бліндажах і підвалах, був на передових лініях оборони, рахував розриви мін і снарядів, якими щедро посипали наші позиції терористи-росіяни. Його добре знають на фронті: і завдяки його життєрадісному характеру, і завдяки умінню знайти потрібні слова для кожного, хто потребував духовного опертя у важкі хвилини. Відтак священник отримав позивний «Падре». Згодом він вирішив остаточно пов’язати своє життя з армією і став штатним капеланом військової частини, що в Дрогобичі.
– Якщо порівнювати 2014 рік і сьогодення, то вже є багато позитивних змін, – каже о. Тарас. – По-перше, духовні особи, які прийшли в армію, наблизились до військового життя. Тобто почали усвідомлювати те, що ми є частиною цієї військової родини. Спробували зрозуміти, що саме таки відбувається? Які є виклики проблеми? Яким є життя офіцерів і солдат?
За шість років капеланської служби о. Тарас здобув чималий досвід і розуміння того, яким має бути священник в армії. Завжди охочий до спілкування він щедро ділиться своїм досвідом із колегами, відкритий до діалогу із капеланами всіх силових структур України.
– Я б хотів сказати, що нам нарешті потрібно прийти до єдиного бачення місця і ролі капелана в Збройних Силах України, – наголошує о. Тарас. – Надати можливість капелану повноцінно діяти в своєму військовому підрозділі. Адже духовний стрижень військовослужбовця є запорукою його дисциплінованості та відданості своїй справі.
На думку капелана, війську сьогодні не вистачає священнослужителів. Тобто є чимало духівників, які готові співпрацювати з армією, але не готові залишити свою душпастирську службу і цілком перейти на посади в Збройних Силах України.
– У цей день я б хотів побажати усім тим, хто виконує оте служіння капеланом, бути впевненим, що Господь є з нами, – каже о. Тарас. – І як би нам важко не було, це ті моменти, які в Божому промислі допомагають нам знайти місце капелана в бойовому строю Українського війська.
АрміяInform приєднується до побажань, і щиро дякує всім військовим капеланам за їхню відданість і сміливість упроваджувати в нашому війську таку потрібну діяльність – духовний захист воїна.
