Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Коли Тетяна переступила поріг КПП бригади, і її вперше побачили у військовому однострої нинішні бойові подруги, мами, які багато років водили дітей на прийом до неї, здивуванню жінок не було меж. Адже вони знали її як прекрасного педіатра, тож що лікарка робить в артилерійській бригаді та чому змінила білий халат на піксель?..
Лейтенант Тетяна Мирончак у медицині вже давно, а ось в армії нещодавно – 4 роки. Її шлях до війська був доволі довгим. Чоловік, із яким вона познайомилася, коли він мав на погонах літеру «К», був уже старшим офіцером, коли вона тільки стала солдатом. Але це було виважене рішення, про яке молода жінка жодного разу не пожалкувала.
Родом Тетяна з Рівненщини. Там народилася й росла, доки не вибухнув Чорнобиль. Після цього її батьки з дітьми переїхали на Сумщину, де рівень радіаційного забруднення був меншим. Тож зростала Таня у Роменському районі, у селі з такою львівською назвою Левандівка. Закінчивши школу, вступила до Сумського державного університету на нещодавно відкритий медичний факультет. Тут дівчина переконалася: це – її, саме лікування людей відтепер вона бачила сенсом свого подальшого життя.
Будучи студенткою, Таня познайомилася з майбутнім чоловіком. Черкащанин Юрій здобував освіту в Сумському військовому інституті артилерії імені Богдана Хмельницького. Невдовзі після його випуску, коли вона ще завершувала навчання на 6-му курсі, молоді люди побралися. А отримавши диплом, офіцерська дружина поїхала до чоловіка в Бердичів, де влаштувалася працювати лікарем-педіатром.
Дванадцять років молода жінка лікувала малечу – і в основному дітей військових, адже мешкали вони у військовому мікрорайоні міста, там була і її амбулаторія. Усі мами в погонах, які згодом стали її бойовою родиною, водили своїх дітлахів до Тетяни Василівни, щирої і завжди усміхненої красивої жінки, з якою завжди можна було поговорити, і яка добре лікувала маленьких пацієнтів.
Коли в чотирнадцятому почалася війна, чоловік був уже капітаном. Бригада ще в березні знялася й пішла на захист своєї країни. Таня з двома дітьми залишилася вдома, у постійному хвилюванні. Це нині Настя перейшла до 11 класу, а Сашко – до третього, а тоді їм було 10 років та один рочок…
Бачилися Мирончаки, як і всі сім’ї військових у добу лихоліття, зрідка. Глава сім’ї приїздив на 10 днів, максимум два тижні, раз на 4-5 місяців. Не встигли насолодитися спілкуванням – і знову в бій.
У якийсь момент Тетяна зрозуміла: вона теж хоче відчувати причетність до захисту своєї землі, хоче лікувати не тільки дітей, а і їхніх захисників. Чоловік був проти, проте Таня вміє переконувати! І ось у 2016 році вона пройшла співбесіду й була призвана на військову службу.
Оскільки військової кафедри в її університеті не було, одразу офіцерського звання лікарка отримати не могла, тож солдата Мирончак було призначено на посаду санінструктора. Проте – який сенс було тримати на найнижчій посаді дипломованого, до того ж – досвідченого лікаря? Тому солдат тимчасово виконувала обов’язки начальника медичного пункту артилерійського дивізіону. Там стала старшим солдатом, згодом – молодшим сержантом.
– Після 12 років лікування дітей братися за дорослих, до того ж – військових, у бойових умовах, спочатку було нелегко й незвично, але з часом адаптувалася, – говорить офіцер.
Навесні 2017 року Тетяні було присвоєне первинне офіцерське звання «молодший лейтенант» і відразу ж її призначили на посаду, на якій жінка проходить службу й сьогодні, – лікар медичного пункту бригади.
Перше відрядження на Схід країни в офіцера-медика було в 2018-му. Бригада тоді прикривала підрозділи піхоти, що тримали оборону на луганському напрямку. Звичайно, артилерія традиційно перебувала у районі відведення відповідно до мінських домовленостей, але чути стрілянину і навіть роботу ворожої арти Тетяні не раз доводилося.
– Бувало, навіть вночі прокидалася від розкатів, – зізнається жінка. – Звичайно, боялася, а хто не боїться… Та звикла – людина до всього звикає!
Оскільки артилерія в районі відведення, то поранень, на щастя, серед підопічних Тетяни не було. Проте через великі психоемоційні та фізичні навантаження (спробуйте потягати снаряд вагою 44 кілограми та ще гільзу із зарядом до нього такою вагою), страшну спеку доводилося часто стикатися з загостреннями гіпертонічної хвороби в бійців. Траплялися загострення хронічних захворювань – гастритів, тонзилітів тощо. Ну, і травми, подряпини – куди ж без них.
– Що могли – робили на місці, – розповідає Тетяна. – Але ж і не у всіх випадках ми маємо право в польових умовах втручатися. Часто лише надавали невідкладну допомогу хлопцям і везли їх до мобільного госпіталю.
Бувало, за тривогою медики разом із підрозділами виїжджали і зовсім близько до «нуля», всяке бувало… Та, на щастя, втрат та поранень все ж не було.
Нині лікар медичного пункту лейтенант Тетяна Мирончак – знову на передньому краю оборони держави. Тут, але дещо в іншому районі на мапі ООС і її чоловік. Побачитися, зізнається жінка, доводиться зрідка, адже відстань між чоловіком і дружиною чимала. Та все ж іноді трапляється нагода, і це насправді є побаченнями, майже як в юності! А ось діти… Дітям доводиться дорослішати раніше, поки мама з татом захищають Україну. Син, доки карантин та канікули, гостює у бабусі в селі, а ось донька залишилася в Бердичеві й влаштувалася працювати – пробує заробляти свої перші гроші. Звісно, сумуємо, але – що поробиш, така доля професійних військових. Тож подружжя Мирончаків уже потихеньку звикає та зосереджується виключно на службі.
Встановлено абсолютний світовий рекорд— боєць підрозділу Bulava Президентської бригади збив два ворожих «Шахеди» на відстані 500 км.
Воєнна розвідка перехопила розмову російського командира з підлеглими штурмовиками в якій — суцільні погрози розправи за відмову виконувати наказ іти в атаку.
Від початку доби кількість атак агресора по всьому фронту становить 55.
Оператори 1-го центру СБС нанесли удар по «КуйбишевАзот» у Тольятті.
Україна сьогодні — це не просто країна, яка обороняється. Це держава, яка змінює правила гри.
У березні 2026 року підрозділи Міноборони очистили від вибухонебезпечних предметів 876 гектарів територій, звільнених від російських окупантів.
Командир взводу морської піхоти (десантно-штурмовий)
від 30000 до 130000 грн
Одеса
35 ОБрМП ім. контр-адмірала Михайла Остроградського
Начальник електростанції відділення зв’язку
від 25000 до 35000 грн
Павлоград
Військова частина А4759
Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….