Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Під час Другої світової війни на Тихому океані, як правило, війська союзників завжди чисельно переважали армію японської імперії. Для захисту берегової лінії своїх численних островів японське командування планувало замінувати узбережжя та застосувати водолазів-камікадзе «Фукурю» («дракони підводного грота»). Від «Фукурю» вимагалося вміти годинами перебувати під водою, переховуватись у корпусах затоплених кораблів, а під час висадки ворожого десанту знищувати десантні засоби водотоннажністю до 950 тонн.
Групи «Фукурю» у модифікованих водолазних костюмах мали пересуватись по дну бухти на глибині 10-15 м. При появі ворожого корабля, катера він повинен був вдарити по його дну вибуховим пристроєм, закріпленим на довгому стрижні. У разі вибуху «Фукурю» гинув. Оскільки водолаз за годину міг подолати лише 2 км, то на дні планувалось обладнати для них місця відпочинку на глибині 15 м у спеціально затоплених морських кораблях, бетонних спорудах.
На час капітуляції імперії японці встигли підготувати 1200 водолазів-камікадзе.
На спині «Фукурю» мав нести два 35-літрові балони з киснем, звідки він через регулятор подавався у шолом водолаза. Водолаз через ніс робив вдих і видихав ротом до трубки, з якої гідроксид натрію забирав вологу і він знову подавався у систему дихання. Пересування по дну могло тривати до 8 годин. Крім того, водолаз мав компас, ліхтар, глибиномір і японський прапор для піднесення бойового духу. Тренований плавець міг опускатися на глибину до 60 м та рухатись зі швидкістю 2 км/год. Занурившись під воду «Фукурю» починав 6-годинне патрулювання.
Кожен «Фукурю» ніс міну Типу-5 з 10 кг вибухівки на кінці стрижня у 3,3 м. Планувалося переносити 20 кг вибухівки, але через загрозу життю сусідніх «Фукурю» від такої ідеї відмовились. Досліди показали, що при підриві 10 кг вибухівки мінімальна безпечна відстань становить 40 м, тому визначили відстань між водолазами в 60 м. На штанзі передбачалось встановити поплавок, що полегшило б піднімання 10 кг вибухівки. Було замовлено 10.000 мін Типу-5.
Для оборони узбережжя планувалось обладнати декілька ліній. Спочатку на глибині 10-15 м мали знаходитись міни, які приводили в дію «Фукурю» тросами з безпечної дистанції. Потім на глибині 6-10 м йшли в атаку три лінії «Фукурю» на відстані 50 м одна від одної.
У Токійській бухті японці затопили три торговельних судна, всередині яких були обладнані спеціальні ізольовані від води кабіни на 40-50 осіб. Через спеціальні камери туди потрапляли декілька водолазів, які заступали на бойове чергування, за допомогою гідролокаторів та мікрофонів вони стежили за бухтою. Також був налагоджений телефонний зв’язок із командним пунктом, який знаходився на березі. На кожній базі знаходився запас харчів на десять днів. Коли лунав сигнал тривоги загін чисельністю до 40 плавців швидко займав кабіни та чекав на атаку ворога.
Спеціальні школи «Фукурю» були створені в місті Йокосука та Каватана, в які набиралися добровольці з різних родів військ.
Відзначено два випадки нападу бойових плавців Японії на кораблі США у Палау. 8 січня 1945 був пошкоджений десантний корабель LCI (G)-404 і 10 лютого здійснено напад на гідрографічний корабель AGS-2 .
Підрозділи морських смертників «Фукурю» маловідомі в військовій історії та літературі, тому про них мало знають.
