Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Нинішній володар Кремля повторює майже дослівно царя Олександра II, який у 1876 році підписав Емський указ про придушення української культури, мови та національної ідеї.
Прийняття ганебного антиукраїнського Емського указу стало справжнім російським дикунством на тлі європейської цивілізації. Мета − придушення української культури, мови та національної ідеї, перекреслення факту існування 25-мільйонного українського народу. Що спонукало російського царя підписати цей документ у 1876 році й чому Кремль нині цитує його дослівно, читайте в «АрміяInform».
Заборонити ввозити на територію Російської імперії з-за кордону будь-які українські книги, видавати українською мовою оригінальні твори та робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, театральні вистави й публічні читання! Місцевій адміністрації — посилити нагляд, щоб у початкових школах не велося викладання українською мовою, та щоб із бібліотек були вилучені українські книги! Усе це – вимоги указу російського царя Олександра ІІ, який був підписаний 30 травня 1876 року в німецькому місті Емсі, де той перебував на відпочинку. За іронією долі райський куточок цивілізованої Європи серед вкритих лісом скель, зелені й квітів дав назву документа, що сприяв дикунському нищенню мови та культури українського народу. Згодом Емський указ було спроваджено до Петербурга, а 5 червня, після доповнення детальними інструкціями під грифом «таємно», він дійшов до Києва.
На його підставі було закрито Південно-Західний відділ Російського Географічного Товариства в Києві, припинено видання «КиевскогоТелеграфа», ліквідовано Громади, звільнено низку професорів-українців із Київського університету, серед яких — Михайло Драгоманов, Федір Вовк, Микола Зібер, Сергій Подолинський тощо…
Рука «просвещенного» російського царя над Емським указом не тремтіла, дарма, що в Європі, зокрема в сусідній з Німеччиною Австрії, уже близько десяти років функціонувало законодавство, яке захищало права меншин (1867 рік − ст. 19 Основного закону про права громадян Австрії). Згодом ці норми ввійшли до загальної міжнародної системи прав людини. Та попри все це російський імператор волів свого: придушення української культури, мови та самої національної ідеї.
Емський указ був наступний після сумнозвісного Валуєвського циркуляра 1863 року — він лише доповнював його основні положення. Ставши одним із проявів колоніально-національної політики російського царизму щодо України, цей документ, по суті, перекреслював факт існування 25-мільйонного українського народу. Він гальмував розвиток української культури та національно-визвольного руху, хоча повністю його припинити не міг. Українцям та світу продовжувала вдовбуватися в голови ідея «Малороссии» та «малороссиян» – такого собі другосортного народу, «меншого брата».
До речі, Емський указ скасовано офіційно так і не було. Він утратив чинність лише 17 жовтня 1905 року з виданням так званого «Маніфесту громадянських свобод» уже Миколою II.
І на останок — про ще одну цікаву деталь з історії. Однією з формальних причин видання цього ганебного документа був меморандум, надісланий цареві помічником Київського навчального округу Михайлом Юзефовичем (затятий русофіл, монархіст і українофоб). У своєму зверненні царський підданець звинувачував українців в тому, що вони хочуть «вільної України в формі республіки з гетьманом на чолі». «Ишь, чего хохлы захотели! Республику им подавай!..», − обурювався Олександр II. Нинішній володар Кремля повторює те ж саме майже дослівно. Що ж, не варто забувати слова їхнього ж, російського, класика про те, що в українському питанні Росія невиправна.
