У Харкові викрито злочинну групу з 13 осіб, до якої входили посадовці медико-соціальних експертних комісій та їхні спільники. Суд визнав…
Надходження машин в артилерійські частини рф традиційно супроводжується заявами росіян: «У российской армии появилось более мощное артиллерийское орудие, аналога которому пока нет ни у одной армии мира»; «Модернизированные “Малки” станут дальнобойной “снайперской винтовкой” сухопутных войск, способной “вскрывать” хорошо защищенные цели». Якщо так, то чому країни НАТО не виробляють подібні надпотужні артилерійські системи? Не можуть чи не вбачають доцільним? На ці питання спробує відповісти кореспондент АрміяInform.
САУ 2С7 «Малка» випускають у росії з 1986 року. В останні роки російська армія почала отримувати модернізовані версії, які мають потужну 203 мм гармату.
На відміну від росіян, які модернізують самохідну артилерію великих калібрів, американці свою САУ М110 203 мм калібру зняли з озброєння ще в 90-х роках. Причиною такого кроку став невтішний висновок військових: «у зв’язку зі зниженням ефективності артилерійських систем великого калібру в сучасних умовах ведення війни….»
САУ М110 серійно випускали в США з 1962 року, активно використовували в різних військових конфліктах. США відмовилися від модернізації своїх М110, віддавши перевагу артилерійським системам єдиного 155 мм калібру НАТО.
Для розуміння такого рішення країн НАТО порівняємо «унікальну» російську «Малку» та звичайну 155 мм німецьку САУ PzH-2000.
Основними важливими характеристиками для артилерії великих калібрів є дальність ведення вогню та точність. 2019 року німецька САУ, використавши активно-реактивні боєприпаси V-LAP, здійснила постріл на відстань 67 000 метрів. Російська «Малка» здатна вести вогонь на максимальну відстань активно-реактивним снарядом 3ОФ44 на 47 500 метрів. Різниця в далекобійності самохідок становить 20 000 метрів. Другий важливий показник для артилерії – точність. Точність влучання на максимальній відстані в ціль типу «Дот» у «Малки» становить від 13 до 16 %, у PzH-2000 цей показник сягає 90–95 % !
Для сучасної швидкоплинної та динамічної війни важливим аспектом є швидкість розгортання артилерійської системи, відкриття вогню та швидкість, з якою робить постріли гармата.
Добре тренованому екіпажу для розгортання з маршу 2С7М «Малка» треба до 6 хвилин, екіпажеві PzH-2000 для відкриття вогню потрібно хвилину. Російська САУ за хвилину здатна здійснити 2 постріли, німецький екіпаж за цей час – 12. Російська САУ здатна вести вогонь тільки по одній цілі, координати якої надходять з машини топографічної прив’язки, яка отримує інформацію з БПЛА «Орлан», що в цей час повинен бути вже над ціллю. Якщо буде сильний вітер, снігопад або злива, «Орлан» не зможе працювати в повітрі, а також виявляти цілі.
Німецька машина може самостійно виявляти ціль, оскільки оснащена радаром з АФАР (активною фазованою антенною решіткою), датчиками системи орієнтації та наведення, що автоматично визначають просторові позиції координат для автоматичного введення даних на ціль, і бортовою системою навігації «SIGMA 30». Сучасне обладнання німецької зброї дає змогу одночасно відстежити та визначити координати багатьох цілей.
Боєкомплект «Малки» – вісім снарядів, які є «нз». Основний боєкомплект розташований на транспортних автомобілях, які рухаються слідом за самохідкою. Загальна кількість обслуги 2С7М «Малка» – 14 осіб. Водночас PzH-2000 має боєкомплект із 60 снарядів, чого більш ніж достатньо для знищення не однієї цілі, та здатна обходитися без демаскувального «хвоста» з транспортних автомобілів.
-
- А американці так можуть? Армія «вставших с колен» демонструє «прорыв» у сфері високих технологій.
-
- «Диво» високих російських технологій зблизька
-
- Російська «Малка» веде вогонь. Зверніть увагу на снаряди, які «охайно» складені на землі
-
- САУ PzH-2000 веде вогонь, снаряди додаткового боєкомплекту складені на піддони
Як добре видно з фотографій, російські екіпажі під час бойової роботи перебувають «на свіжому повітрі», вони ні чим не захищені від ворожого вогню, навіть від стрілецької зброї. Німецький екіпаж перебуває у броньованій бойовій рубці, на дах якої встановлено плити динамічного захисту від ворожого обстрілу з верхньої півсфери.
Країни НАТО не перший рік з успіхом використовують на полі бою автоматизовані системи керування, що охоплюють усі процеси бойової роботи: розвідку цілей, оброблення даних і передавання їх до центрів керування вогнем, безперервний збір даних про розташування та стан вогневих засобів, постановку завдань, виклик, корегування та припинення вогню, оцінювання результатів. У швидкоплинній, постійно мінливій оперативно-бойовій обстановці російські неавтоматизовані системи керування, попри всі зусилля та кваліфікацію артилерійської обслуги, здатні своєчасно опрацювати та врахувати не більше ніж 20 % наявної інформації. Під час бою із сучасним противником артилерійські розрахунки «непобедимых» не встигнуть навіть відреагувати на більшу частину виявлених цілей, як самі перетворяться у мішені.
