Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
Про підсумки Корсунської битви писали ще її сучасники. Зокрема, вони оцінювали становище розгромленої Речі Посполитої як катастрофічне, а тріумф українців на чолі з Богданом Хмельницьким – беззаперечним: «Оскільки жодна сила вже не стояла на перешкоді, козаки і татари вдерлись аж під Білу Церкву… могли загрожувати навіть Кракову і Варшаві, не зустрічаючи опору. Бо такий страх запанував, що всі думали більше про втечу, ніж про оборону».
Однак повернімось до хронології. Після перемоги в битві на Жовтих водах 1648 року військо гетьмана Богдана Хмельницького (близько 14–15 тис.) разом із татарами Тугай-бея (до 6 тис.) вирушило проти 14-тисячного війська при 12 гарматах великого коронного гетьмана Миколая Потоцького, що 22 (12) травня зупинилося в очікуванні на можливий підхід надвірного війська князя Яреми Вишневецького неподалік Корсуня (нині м. Корсунь-Шевченківський) на березі р. Рось (притока Дніпра). 25 (15) травня Богдан Хмельницький і Тугай-бей почали переправу через Рось. У відповідь Миколай Потоцький наказав спалити Корсунь і посилив оборону свого табору. Щоб спонукати поляків до відступу й атакувати їх на марші, Хмельницький дезінформував польське командування про чисельність українських вояків і татар. І почав удавати, що готується до генерального штурму. Водночас він наказав перекопати за 8 км від Корсуня тракт на м. Богуслав, а також обхідну дорогу до Богуслава через містечко Стеблів у балці Горохова Діброва.
На світанку 26 (16) травня військо М. Потоцького під захистом табору з 8 рядів возів (завширшки 90 м і завдовжки 1–1,7 км) почало відступ. Як і задумувалось, українці й татари спочатку його пропустили, а потім почали переслідувати. М. Потоцький звернув на обхідний шлях через Стеблів. Коли його табір спускався по схилу перекопаної Горохової Діброви, вояки Максима Кривоноса із засідки відкрили по ньому гарматний і рушничний вогонь. Водночас ззаду і з боків напали загони гетьмана Богдана Хмельницького та Тугай-бея. Польський табір було розірвано у 3-х місцях. У жорстокому бою більшість жовнірів або полягли, або потрапили до полону. Серед бранців опинилися і сам великий коронний гетьман М. Потоцький, а також коронний гетьман польний М. Калиновський. Це була тріумфальна перемога українських військ під проводом Богдана Хмельницького над польською шляхтою.
Заманив поляків у болото розвідник Богдана Хмельницького Тимофій Зарудний, який видав себе за провідника. Саме його називають прототипом легендарного Івана Сусаніна.
Після Корсунської битви Річ Посполита була якщо й не розгромлена, то суттєво знесилена. Національно-визвольний рух під проводом уславленого батька Хмеля, мов полум’я, охопив всю Україну. Поляки запропонували Богдану Хмельницькому переговори, але вони ні до чого не призвели, бо кожен залишався при своєму. Війна продовжувалась.
