«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
АрміяInform продовжує публікувати розповіді наших захисників, які у 2014 році тримали оборону Луганського аеропорту. Наш співрозмовник Руслан — військовослужбовець однієї з десантних бригад ЗС України. В аеропорту він провів 98 діб.
Зведена група десантників, у складі якої був Руслан, прибула до Луганського аеропорту військово-транспортним літаком об 11 годині ранку 4 травня 2014 року. Тоді ніхто не думав, що охорона аеропорту переросте в запеклу оборону.
— Я думав, що це буде звичайна охорона… Уперше нас підняли по тривозі ще 1 березня. За добу потому ми приїхали до Мелітопольського аеропорту. Охороняли його близько 20 діб. Потім знялися та вирушили до міста Добропілля Донецької області, а згодом — до села Олександропіль Дніпропетровської області. Переночували, а близько 8 ранку підійшли до селища Пчолкіне на околиці Краматорська. Наша бойова машина десанту була єдиною із українським прапором, — пригадує Руслан.
Тоді 15 одиниць броньованої техніки заблокували проросійсько налаштовані активісти на південній околиці Краматорська. В результаті переговорів українські військові вийшли з оточення з особистою зброєю та на штатній техніці й попрямували 17 квітня 2014 року до місця постійної дислокації у Дніпропетровській області.
Згодом у ППД їм видали нові бронежилети, дали команду на збір і в літак. Коли прилетіли на нове місце побачили аеропорт із написом «Луганськ».
— Розвантажились. Довкола тихо та спокійно. Навіть не могли подумати, що вже за кілька тижнів тут стане дуже спекотно. У ніч проти 8 травня противник вдарив із ручного протитанкового гранатомета по електростанції, аби знеструмити аеропорт. На щастя, їм це не вдалося, — пригадав десантник.
У середині травня 2014-го в аеропорту стало «гаряче»
Зведена група десантників охороняла аеропорт та його працівників. Будували укріплення з підручних засобів. Екскаватором виривали окопи та бліндажі, які потім накривали всім, що змогли знайти в аеропорту.
У середині травня ситуація змінилась. Одного дня автобуси перестали привозити працівників в аеропорт. Десь за тиждень українські захисники вперше відчули на собі ворожий обстріл.
— Пригадую, як подивився в бік Луганська і побачив щось схоже на салют у небі. Близько хвилини, може трохи менше, розривалися снаряди. Вибухи були частими та надзвичайно голосними. Ми сховались в укриття, попередили наших та доповіли командуванню. А після дізнались, що це були «Гради», — каже Руслан.
Оборонці постійно вели спостереження за допомогою біноклів, оптичних прицілів, і якщо бачили розгортання «Градів», то займали свої місця. За словами Руслана, тоді ближніх боїв не було, стрілецьку зброю практично не застосовували. Ми не бачили противника.
— По нас постійно били артилерією. Обстрілювали з «Градів», самохідних артилерійських установок, мінометів. За день могли випускати по нас по 3 касети «Градів», а в кожній касеті по 40 снарядів.
— Кілька разів були такі обстріли, що нас могло засипати в окопі заживо. Так, було дуже страшно, тримались за руки з тими, хто був поруч в окопі. Намагались жартувати, розрядити обстановку, але все читалось по очах. Власне кажучи, ніхто не приховував, що страшно, — пригадує Руслан.
Тоді зазнав поранення уламком від снаряда «Град» лише один наш воїн. Його одразу вивезли з аеропорту. Побратими розповідали, що чоловік живий-здоровий, згодом звільнився з війська.
День ВДВ у Луганському аеропорту
Один із яскравих епізодів, який пригадує Руслан, це святкування Дня ВДВ 2014 року:
— Ми встановили на даху двоповерхової будівлі офіційний прапор тоді ще Високомобільних десантних військ України. Тепер цей прапор у мене вдома. Одягнули свої блакитні берети. Смажили картоплю на салі. До речі, з продуктами харчування проблем не було. Готували на вогнищі. Хлопці намагались будувати щось на зразок мангалів. Намагались у родинній обстановці відзначити свято. Алкоголю не було. Той день якраз минув тихо і спокійно. А ось із чим у нас був дефіцит в аеропорту, так це з цигарками…
Зведена група дніпропетровських десантників вийшла з Луганського аеропорту о 14:00 10 серпня 2014 року за командою. Вийшли під мінометним обстрілом, який тривав хвилин 20, а міни лягали дуже близько.
Колона дісталась до місця виходу неушкодженою, звідки за три доби її «перекинули» у район Дебальцевого. Руслан нагороджений медаллю «За оборону Луганського аеропорту».
Любов до Батьківщини та рідних досі тримають Руслана на передньому краї нашої оборони на Сході.
Фото із особистого архіву Руслана
