У 2014 році вони були школярами та випускниками, а у 2026-му стали досвідченими лідерами, командирами. Вони тримають лінію фронту, контратакують,…
Валерій Чепурний родом із Черкащини. Строкову служив у десанті. Коли розпочалася війна на Сході України, він одним із перших пішов до військкомату. Також на нього дуже вплинула загибель побратимів із 95-ї бригади. З ними він проходив строкову ще в 90-х роках.
Зрозуміло, що Валерій прагнув воювати в складі десантного підрозділу, та не судилося. Тоді формувався 14-й окремий мотопіхотний батальйон «Черкаси», і Валерія разом із друзями-черкащанами призвали саме в цей підрозділ. Згодом він продовжив службу вже в складі 51-ї механізованої бригади, в підрозділі якої пройшов справжнє пекло Іловайська влітку 2014 року. У той важкий час він разом із розвідниками виконував складні бойові завдання.
− Я з побратимом їхав у КамАЗі, раптом побачив, що ворог почав пристрілюватися по нас, в останню мить ми вистрибнули з автомобіля, і це врятувало нам життя. Усю ніч намагалися вирватися з оточення, але марно, скрізь був ворог. Серед нас було дуже багато поранених, як з моєї бригади, так і інших підрозділів. Вивозити поранених побратимів із поля бою тоді доводилося на старенькому «Москвичу 2140». Треба було це робити швидко. Медиків серед нас не було, і допомогу пораненим ми надавали самі. Наступного дня нас захопили в полон. Під час спілкування я зрозумів, що це були російські військові. На наше щастя вже через декілька годин нас забрали з полону представники «Червоного хреста». Трохи пізніше я дізнався, що близько сотні бійців моєї бригади повернулися додому лише через декілька тижнів, — пригадує військовий.
Під час запеклих боїв в Іловайську Валерій був поранений, але після нетривалого лікування одразу ж повернувся на передову. Після розформування бригади мрія воїна-десантника здійснилася, він потрапив служити до 80-ї окремої десантно-штурмової бригади кулеметником. Згодом підрозділ Валерія висунувся в Кримське, що на Луганщині.
− У грудні 2014 року я близько місяця виконував бойові завдання поблизу Кримського, і десь в середині січня 2015 року ми отримали наказ провести ротацію механізованого підрозділу в Дебальцевому. Там я брав участь у боях біля опорного пункту «Валєра», висота 307,5. Ворог «зустрічав» нас із усіх калібрів, земля навіть підлітала вгору…− розповідає Валерій.
Під час одного з боїв Валерій Чепурний дістав важке поранення, на щастя його вдалося доставити до шпиталю Бахмута, а пізніше і в Харків.
Йому зробили майже 10 операцій. Після поранення воїн залишився інвалідом.
Нині 44-річний ветеран живе в мальовничому селі під Черкасами і намагається бути корисним і в мирному житті. Після звільнення працював у рибколгоспі. Тепер займається розведення перепелів.
Валерій Чепурний має дружну сім’ю, дружину та двох доньок. Старша — успішний черкаський приватний підприємець, а молодшій ще тільки 17, навчається. Донечки-квіточки та кохана дружина найдорожче в житті чоловіка.
Валерій не раз намагався повернутися до своїх побратимів на війну.
− Я двічі намагався повернутись на службу. Та лікарі категорично заявляли — вибачте, але ви нам не підходите, — зазначив військовий.
Щоб допомагати побратимам, Валерій разом із місцевими волонтерами доставляв гуманітарні вантажі на передову. Під час перебування на Донбасі він із болем згадує кожен день, проведений на війні.
Однак Валерій Чепурний твердо вірить, що дочекається перемоги над ворогом, повернення Україною окупованих земель на Донбасі та в Криму, коли там, в кожному місті й селищі, скрізь замайорять українські прапори.
