Житель Кропивницького Анатолій Компанієць, в минулому боєць 17-го батальйону територіальної оборони, передав бійцям-спецпризначенцям майже 18 тисяч гривень. Чоловік пішов на війну в першу хвилю мобілізації, але у 2017-му отримав інвалідність і був змушений покинути військову службу. Нині працює в Кропивницькому комунальному закладі «Обласний ресурсний центр з питань допомоги учасникам АТО та внутрішньо переміщеним особам».
– Після поранень я змушений періодично лікуватися в госпіталі ветеранів. Так було і цієї весни, – розповідає Анатолій. – Але наприкінці лікування піднялася температура, експрес-тест на коронавірус у сімейного лікаря був негативним. Наступного дня я почав задихатися. Швидкою доставили в Центральну міську лікарню. Температура не опускалася нижче 39. Ще один експрес-тест був негативним. Зробили ПЛР-тест. Позитивно. Тоді почали лікування COVID-19 за протоколом МОЗ.
Стан Анатолія погіршувався. Вже наступного дня після госпіталізації його перевели у реанімацію.
– Я гадав, що на лікування коронавірусу держава виділяє понад 20 тисяч гривень. Але в моїй ситуації все сталося інакше. Мені надали список необхідних ліків. Власних коштів на них не вистачало. Тож допомогли побратими, які збирали гроші та купували необхідні препарати, – пригадує чоловік. – Я цілодобово знаходився під апаратом штучного дихання. Вже за кілька днів стан був стабільно важкий. Перевели в ізолятор.
За кілька днів Анатолія вдалося стабілізувати.
Завдяки тому, що всі чеки на препарати збереглися, чоловік звернувся до головного лікаря за поясненнями – чому його лікували від коронавірусу за власний кошт?
– Лікарі спочатку відмовлялися розібратися у цій ситуації. Але завдяки розголосу моєї справи підключився мер Кропивницького, – говорить чоловік. – Провели розслідування, за результатами якого мені вже повернули всі витрачені на лікування кошти.
Того ж дня Анатолій перевів на рахунок важкопоранених бійців-спецпризначенців майже 18 тисяч гривень.
– Вважаю, що ця копійка їм може хоч трішки допомогти у лікування. Загалом – це гроші всіх небайдужих, хто кинувся мені на допомогу. За що я їм неймовірно вдячний, – каже Анатолій Компанієць.
