Про обмін полоненими і співпрацю з ООН, про Міжнародний Комітет Червоного Хреста і права військовозобов’язаних та чимало іншого кореспондентка АрміяInform запитала в Уповноваженого Верховної Ради…
8 травня 1992 року національна команда Військово-Повітряних Сил України на борту Ан-124 «Руслан» вилетіла зі Стрийського аеродрому до Канади для участі в міжнародному авіашоу. Про це повідомляє АрміяInform.
Ідея запросити пілотів ВПС незалежної України для участі в авіашоу належала фанатам авіації – керівникам Українського летунського клубу в Канаді Михайлові Бієну і Тарасові Татарину. Звичайно, вони добре розуміли, яке складне завдання поставили перед собою. Адже над Північною Америкою мали вперше літати не просто пілоти, а представники нової незалежної країни. І від кожного їхнього виступу в глядачів буде формуватися уявлення і про Україну як державу, і про її Збройні Сили. До того ж, участь у авіашоу, а з самого початку планувалось, що це буде не одиничний виступ, а ціле турне по різних містах протягом тривалого часу, – це значні фінансові витрати, і невідомо, чи зможуть спонсори повернути вкладені кошти. Тільки за умови, що українські пілоти можуть вразити американців і канадців своїм виконанням фігур вищого пілотажу, можливий фінансовий успіх всього турне. А залучення спонсорів до проведення турне було однією з необхідних вимог, тому що Український летунський клуб не міг фінансово забезпечити виступи військових льотчиків з України.
А надії на успіх у організаторів турне були. Одним із перших майстерність льотчиків оцінив начальник штабу ВПС США генерал Маріел Мак Пік. 11 жовтня 1991 року, під час візиту в Україну, він відвідав авіаційні частини, що дислокувалися у Старокостянтинівському авіагарнізоні. Там спеціально для членів американської військової делегації продемонстрували повітряний бій між парами винищувачів Су-27 і МіГ-29. Начальник штабу ВПС США (найвища посадова особа у військовій авіації цієї країни), не приховуючи свого захоплення, сказав:
– Я вражений і задоволений тим, що нам вже не доведеться воювати з такими професіоналами своєї справи.
А в тих показових виступах взяли участь звичайні, стройові льотчики. Якого ж ефекту можна чекати від польотів спеціально підготовленої команди?
За кілька місяців після історичної дати проголошення нової незалежної держави в Україну прибули представники української діаспори, серед яких – Тарас Татарин та Ярослав Семчишин. З їхніми іменами пов’язане активне поповнення військових бібліотек українською літературою історичного та національно-патріотичного спрямування. Вони звернулися до керівництва Міністерства оборони України з пропозицією організувати і провести виступи українських пілотів у містах Північної Америки. Для підтвердження серйозності намірів організаторів турне разом із представниками діаспори в Україну прибув і спонсор виступів українських військових льотчиків у Північній Америці американський бізнесмен Кліффорд Філдс.
У Міністерстві оборони України ідею заокеанського авіатурне, метою якого була пропаганда незалежної України, зустріли схвально. Адже очолював його тоді генерал-полковник Костянтин Морозов, військовий авіатор, у недавньому минулому – командувач 17-ї повітряної армії. Він добре розумів, що побачений на власні очі філігранний проліт бойового літака з чітко вималюваною державною символікою України може розповісти пересічним громадянам про новостворену країну більше, аніж десятки декларацій та інформаційних повідомлень.
Угода між Міністерством оборони України і Кліффордом Філдсом стала лише початком цієї роботи. З осені 1991-го до квітня 1992 року відбувся цілий комплекс підготовчих заходів. Зокрема були узгоджені формат виступів українських військових льотчиків: типи і кількість літаків, кількість пілотів та обслуговуючого персоналу, міста й авіашоу, у яких братимуть учать українські учасники авіатурне. Були досягнуті домовленості з Міністерством оборони США і Канади про дозвіл військовим літакам України здійснювати польоти над територією цих країн і обумовлений порядок їх виконання. Уточнені питання фінансування турне. Канадська сторона зобов’язалась організувати повне матеріально-технічне забезпечення перебування української делегації в Північній Америці.
4 квітня 1992 року Міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов підписав наказ № 47 «Про організацію і підготовку національної команди ВПС України до участі в авіашоу, які будуть проводитися в травні-вересні 1992 року в Канаді і США». У ньому, зокрема, зазначалося: «У травні-вересні 1992 року в 20 містах США і Канади буде проведено міжнародне авіашоу, для участі в якому запрошені національні команди з багатьох країн. Аналогічне запрошення отримала й Україна».
Міністр оборони поставив конкретні завдання посадовим особам щодо підготовки до участі в турне. Керівником призначено Командувача ВПС України генерал-лейтенанта авіації Валерія Васильєва. Підготовкою команди, її всебічним забезпеченням займався безпосередньо генерал-майор Ярослав Скалько – перший заступник Командувача ВПС України.
Однозначно було вирішено: Україну в небі Північної Америки будуть представляти льотчики-винищувачі на літаках МіГ-29. Причин для цього було декілька. Адже технічні характеристики цього літака дозволяли виконувати дуже багато фігур вищого пілотажу, які могли повторити лише обмежена кількість типів закордонних літаків. Їх показ на авіашоу зразу привернув би увагу глядачів і до літаків, і до держави, яку вони представляли.
Фахівці Львівського авіаремонтного заводу у стислі терміни розробили варіант зовнішнього вигляду літаків. Умова була одна: кожен, хто бачить літак в повітрі чи на землі, повинен зрозуміти, що це бойова крилата машина незалежної України. І вперше на килях МіГ-29 був зображений малий герб України – Тризуб.
Втім не обійшлось і без проблем. Одна з них – відсутність в Україні всіх необхідних перехідників для заправки літаків рідинами, пальним, газами, енергопостачанням. Проблему перехідників довелося вирішувати вже в Канаді. А вирішували її досить просто. Один із техніків із української команди став до токарного верстата і протягом години сам виточив усі необхідні деталі, зекономивши організаторам турне значну суму і час, необхідний на замовлення цих пристосувань у відповідних канадських фірмах.
В Україні добре розуміли, що кожен, навіть найменший, на перший погляд, нюанс, не врахований у процесі підготовки до турне, негативно позначиться на репутації не тільки цієї команди учасників. На карту ставився міжнародний престиж молодої держави, адже ці виступи мали стати першим «виходом у широкий світ» Збройних Сил України. Саме ці льотчики і фахівці наземного обслуговування літаків були тими ластівками, за якими фомується перше враження і про новостворену державу, і про її озброєних захисників. Тому до підбору учасників турне поставили досить жорсткі вимоги.
Пілоти повинні були володіти технікою пілотування фронтового винищувача МіГ-29 на рівні льотчика І класу. До того ж вони могли виконувати всі фігури вищого пілотажу, які зазвичай не виконують у процесі бойової підготовки, але їх необхідно було демонструвати під час авіашоу. Техніки – тільки фахівці найвищого ґатунку, які мали кілька спеціалізацій кожен, глибокі знання у своїй галузі, які б дозволяли самостійно приймати рішення щодо розв’язання проблем, що могли б виникнути під час турне. І, звичайно, всі повинні були вільно володіти українською мовою.
Очолив групу, що представляла Україну на авіашоу в містах Північної Америки, генерал-майор Ярослав Скалько – перший заступник Командувача Військово-Повітряних Сил.
До складу групи пілотів, яким була надана честь вперше представити світу Україну, увійшли заступник начальника Державного авіаційного випробувального центру з льотної підготовки Герой СРСР полковник Володимир Кондауров (під час турне його у зв’язку із хворобою змінив начальник льотно-випробувального комплексу ДАНВЦ полковник Віктор Россошанський), інспектор повітряної армії полковник Микола Коваль (на час турне він був призначений старшим делегації), командир авіаескадрильї підполковник Олександр Головань і заступник командира авіаполку підполковник Валерій Солошенко. Хоча кандидатів на участь у турне було декілька десятків, вибір припав саме на них.
Групу технічного забезпечення очолив заступник командира винищувальної авіаційної дивізії з озброєння полковник Анатолій Сущевський.
8 травня, після декількох тижнів спеціальної підготовки, зі Стрийського аеродрому визначена команда разом з двома частково розібраними літаками МіГ-29 вилетіла на борту Ан-124 «Руслан» до Канади.
Зустрічали гостей з України на авіабазі біля міста Едмонта. Представники діаспори щиро вітали посланців незалежної України. Серед перших, хто привітав авіаторів, були керівники канадських ВПС. Українську делегацію особисто зустрічав і постійно опікувався нею начальник штабу ВПС Канади генерал Зорян Попович, українець за походженням.
Виступи пілотів ВПС України вразили не тільки простих глядачів, а й фахівців. Чи не кожна з газет, що розповідали про авіашоу в США і Канаді, на перших сторінках обов’язково розміщувала фото наших літаків чи українських пілотів. Безперечним визнанням був той факт, що виступи авіаторів ВПС України, як правило, завершували програму авішоу, були фінальним акордом кожного показу.
Особливе захоплення турне викликало в українців, які проживають у США і Канаді. Саме вони, бажаючи подивитись на герб України – Тризуб – на килях бойових літаків незалежної держави, вирушали до місць проведення авіашоу в різних містах Північної Америки, часто за сотні, а то й тисячі кілометрів. А коли для української команди настала скрутна хвилина, десятки, сотні канадських українців допомогли не впасти у відчай, витерпіти незгоди і щасливо повернутися в Україну.
Українські військові льотчики під час цього вже пам’ятного турне відкрили нашу державу Північній Америці, одними з перших принесли землякам радісну для них звістку й на довгі роки залишили приємний спогад про українських пілотів-асів, про їхні професіоналізм і майстерність.
За час перебування на території Північної Америки українські пілоти провели понад 30 виступів із практичними польотами, загальний наліт становив 103 години, було виконано 207 польотів на літаках МіГ-29 і МіГ-29УБ.
Події того часу вже стали історією. Але факт залишається фактом – льотний і технічний склад гідно представив молоду незалежну державу та її Збройні Сили, що теж посприяло розширенню політичних та економічних зв’язків України з Канадою і США.
