Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Берлін напередодні штурму
Берлінський оборонний район складався з трьох кільцевих оборонних обводів (зовнішнього, внутрішнього і міського). По суті, це був цілий укріпрайон, підготовлений до тривалих боїв. Німецька столиця з усіх боків оточена річками, каналами, озерами та лісами. Фактично річки та канали ділять місто на кілька частин. Зовнішній оборонний обвід Берлінського району перебував за 25–40 км від центру столиці по лінії Бізенталь, озеро Штініц-Зеє, озеро Зеддін-Зеє, Міттенвальді, Рангсдорф, Тирів, озеро Швили-Зеє, Брізеланг, Вельт і Ланці – де населені пункти були перетворені у вузли оборони.
Внутрішній обвід вважався головною оборонною лінією, на якій противника збиралися зупинити. Вона проходила по околицях берлінських передмість – Мальхов, Марцан, Дальвіц, Кепеник, Рудов, Ліхтенраде, канал Тельтов, Кладов, Фалькенхаген, Тегель і Розенталь. Внутрішня лінія оборони спиралася на будівлі, перетворені в довготривалі вогневі точки й мала 3–5 ліній траншей, смуга яких досягала загальної глибини до 6 кілометрів.
Міська лінія оборони проходила по кільцевій залізниці. На всіх вулицях, які вели до центру Берліна, влаштували барикади. Німецьке командування наказало боротися за кожну вулицю, кожен будинок і за кожен метр столиці. Берлін був величезним містом, в ньому налічувалося близько 600 тис. будинків. Оборона була організована в розрахунку на ведення жорстоких вуличних боїв.
На площах, перехрестях вулиць, у нижніх поверхах будівель, за будинками були встановлені протитанкові й зенітні гармати, вкопані в землю танки, збудовані залізобетонні бункери (гарнізон від 300 до 1000 осіб), вулиці перегороджені потужними барикадами або масивними стінами, які не пробиває навіть великокаліберна артилерія.
В обороні планували використовувати також добре розвинені підземні комунікації, включаючи метро й каналізаційну систему. Ці підземелля давали німецьким підрозділам можливість пересуватися з одного місця в інше, не піддаючись повітряним та артилерійським ударам, і завдавати несподіваних ударів по радянських військах, зокрема в тилу.
Тактичні прийоми сторін у вуличних боях
Після прориву оборони противника та зустрічі танкістів 2-ї та 4-ї гвардійських танкових армій 1-го Українського та 1-го Білоруського фронтів 25 квітня радянські війська замкнули зовнішнє кільце оточення навколо Берліна. Мав відбутися останній штурм.
Угруповання противника в місті налічувало, за сучасними оцінками, близько 120 тисяч осіб, не рахуючи бійців народного ополчення – Фольксштурму. З 50-тисячного угруповання, що обороняло район Зеєловських висот, прорватися в місто змогли від 13 до 15 тисяч бійців, які виявилися найбільшим вливанням в оборону та стали основними захисниками Берліна.
Точна чисельність загонів Гітлер’югенду та Фольксштурму, залучених до оборони міста, невідома. На озброєнні у них, серед іншого, були протитанкові реактивні гранатомети з кумулятивною бойовою частиною – «Фаустпатрони» та «Панцершреки».
Дальність стрільби, залежно від модифікації, була від 30 до 100 метрів, але найчастіше їх використовували на коротких дистанціях – до 30 метрів. Якщо спочатку танкісти намагалися протиставити «Фаустпатронам» захисні екрани, виготовлені з ліжкових сіток або металевих прутків, то незабаром від цього відмовилися з огляду на неефективність. Основним методом боротьби з фаустниками стали тактичні – піхота йшла перед танками, викурюючи противника з підвалів і перших поверхів.
На жаль, у військах 1-го Українського фронту багато бійців і командири не мали досвіду боїв у великому місті. Танки рухалися колонами, і варто було підбити передній, як уся колона ставала легкою здобиччю німецьких фаустників. Тому застосували іншу тактику бойових дій: спочатку артилерія вела вогонь по цілі майбутнього наступу, потім уперед йшли танки, трощили барикади та розносили будинки, звідки лунали постріли. Тільки потім до справи долучалася піхота. За час битви на місто впало майже два мільйони гарматних пострілів – 36 тисяч тонн металу. З Померанії залізницею були доставлені фортечні гармати, що стріляли по центру Берліна снарядами вагою близько 300 кг.
Основне навантаження по штурму будівель лягло на штурмові групи, створені в усіх частинах.
Ядром таких груп були два-чотири танки, самохідні артустановки (САУ). Окрім бронетехніки, до штурмових груп входили підрозділи піхоти та саперів з підривними засобами, гармати різних калібрів, реактивні установки. Головною й вирішальною тут була чітка взаємодія.
Розуміючи, що тільки рішучі дії вбережуть від зайвих жертв, командарм 3-ї гвардійської танкової армії генерал Павло Семенович Рибалко запропонував артилеристам і танкістам бити прямою наводкою відразу по верхніх поверхах будинків. Німецькі снайпери летіли вниз разом з уламками стін, а наші автоматники закидували гранатами підвали, в яких засіли фаустники.
28 квітня 1945 року 3-тя гвардійська танкова армія 1-го Українського фронту подолала кільцеву залізницю та вела бої в районі станцій Весткройц, Халензеє і Гогенцоллерндамм. На правому фланзі армія перетинала смугу наступу 8-ї гвардійської та 1-ї гвардійської танкової армій 1-го Білоруського фронту. Директивою Ставки Верховного Головнокомандувача розмежувальна лінія між двома фронтами була зрушена на північний захід. 4-та гвардійська танкова армія та 13-я армія продовжували боротьбу з угрупованням противника на острові Ванзеє й почали форсування протоки та захопили плацдарм на північному березі.
У результаті боїв до 28 квітня війська противника в Берліні перебували під загрозою розчленування на три частини. Горловина між угрупованням, затиснутим у північній частині Берліна, і угрупованням у районі парку Тіргартен звузилася до тисячі двохсот метрів, а інша перемичка становила п’ятсот метрів.
Про бої за передмістя Берліна – Целлендорф – згадував пізніше командир 55-ї гвардійської танкової бригади полковник Давид Драгунський: «Дивні це були бої. Справу доводилося мати з незрозумілою обороною й з невидимим супротивником, який то раптово з’являвся, то невідомо як переховувався від нас. Траншеї, окремі окопи, переорані вулиці, наспіх змонтовані доти в підвалах особняків, вогневі точки на горищах, укопані на перехрестях вулиць танки, вкриті в будинках зенітні гармати… Цілий день окремими групами, взводами та ротами ми очищали від гітлерівців це густонаселене передмістя Берліна. У наших руках опинилася спочатку залізнична станція Целендорф, а потім і весь район Ліхтерфельде».
Взагалі-то танкісти були не дуже добре підготовлені до штурмових дій у великих містах, в умовах жорсткої та специфічної оборони. Починаючи з 1943 року, особливо після перемоги в Курській битві, завдання танковим військам формулювали, виходячи з наступальної парадигми: «Не озиратися назад», «Не боятися відкритих флангів», «Обходити противника», «Сміливіше виходити у тил ворога».
Але на підступах до Берліна танкістам випало інше завдання. Місто треба було взяти повністю, не залишивши в ньому жодного ворога. Крок за кроком треба було очищати кожен будинок і кожну вулицю.
Тому визначили такий порядок дій: попереду обережно пробиралися розвідники, за ними, розвернувшись у ланцюжок та охопивши всю вулицю по ширині, слідували автоматники. Потім йшла пара танків, утворюючи «ялинку» – танк з лівого боку вулиці тримав під вогнем праву сторону та навпаки. Їх супроводжували штурмові гармати.
По суті, танки виконували роль рухомих захищених гармат, відрізняючись від САУ можливістю повороту башти.
Важка артилерія, аж до особливо потужних гармат калібром 203 мм, працювала прямою наводкою, нерідко пробиваючи дорогу тим, хто наступав, прямо крізь будинки, обрушуючи їх разом із захисниками.
Таким чином, танкісти виконали завдання.
Часто можна чути, що танки в місті були просто спалені. Насправді, згідно з розсекреченими даними, втрати танкових армій 1-го Українського фронту характеризувалися такими цифрами: під час Берлінської операції у 3-й гвардійській танковій армії було підбито 191 танк, з них 174 – безповоротні, і 110 CАУ, з них 30 – безповоротні. До початку операції армія налічувала боєготовими 431 танк і 201 САУ, а всього 632 бронеодиниці. По етапах операції втрати розподілялися так: під час прориву оборони німців на річці Нейсе армія втратила безповоротно 58 танків і 9 САУ. Решта 121 танк і 21 САУ були втрачені на підступах до Берліна й у вуличних боях за Берлін. У самому Берліні за 9 днів боїв з 23 квітня до 2 травня 1945 року армія безповоротно втратила 99 танків і 15 САУ, при цьому на частку фаустників припадало 65 знищених танків Т-34 і 8 САУ (дані ЦАМО РФ, ф. 236, оп. 2704, д. 12, стор. 15, 16).
Штурм Рейхстагу, бої за імперську канцелярію випали на долю бійців 1-го Білоруського фронту, а танкістам Рибалка та Лелюшенка належало взяти участь в інший, не менш важливій операції – Празькій.
