Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Володимир Тарасенко добровільно пішов до війська під час третьої хвилі мобілізації у 2014-му. Потрапив до 79-ї окремої аеромобільної бригади. У районі проведення АТО він командував ротою вогневої підтримки. Здебільшого офіцер-десантник виконував бойові завдання на Приморському напрямку, та іноді його підрозділ перекидали і в інші гарячі точки.
— Я лягав спати, приміром, неподалік селища Малоянісоль. Після підйому за тривогою зустрічав світанок уже десь під Волновахою, а на захід сонця дивився, перебуваючи на околицях Маріуполя, — пригадує Володимир. — Наш колектив здебільшого становили добровольці, учасники подій на Майдані чи просто хоробрі хлопці.
…А після демобілізації чоловік долучився до формування загонів територіальної оборони при Куп’янському об’єднаному міському військкоматі.
— Уже за місяць після звільнення з військової служби я став думати про повернення до армійських лав. Процес відновлення на службі дещо затягнувся, і до того часу я робив те, що підказувало серце: зміцнював регіональну оборону та боровся з проявами місцевої «вати», якої тут тоді вистачало, — розповів Володимир.
Так, він та інші ветерани АТО, а також просто патріоти України у вільний час займалися армійською підготовкою військовозобов’язаних. Більшість їхніх підопічних навіть не бачили бойової зброї. Але було головне — патріотизм та бажання навчитися військовій справі.
Нині Володимир Тарасенко — командир одного з батальйонів окремої бригади ТрО, що дислокується на Харківщині. І за підсумками 2019 року його батальйон став найкращим у бригаді.
Окремий батальйон ТрО було сформовано влітку 2018-го. Окрім Куп’янського, новий підрозділ розширив зону своєї відповідальності ще на кілька районів Харківщини. Збільшилась і кількість важливих об’єктів, які тероборонці в разі необхідності повинні захищати.
У досвідченого десантника є чому навчитися…
Два роки комбату довелося починати все з «нуля». Спочатку «вибив» робочий кабінет у тісному приміщенні райвійськкомату. Під приміщення для зберігання чималої кількості військового майна добре підійшов гараж РВК.
За два роки Володимиру вдалося створити відповідну навчально-матеріальну базу та вдосконалити методику індивідуальної підготовки резервістів.
— Десантники навчили швидко пересуватися, завдавати ворогові влучних та раптових ударів, продумувати різні сценарії розвитку подій. Нині ділюся бойовим досвідом з іншими воїнами, навчаю як проводити розвідку, долати перешкоди, робити засідки та ставити інженерні загородження. Акцент робимо на використанні методів контрдиверсійної і диверсійної боротьби, — розповів офіцер Збройних Сил України.
За армійським принципом: «роби як я»
У своєму робочому кабінеті комбата рідко коли можна побачити. З електрозваркою в руках, молотом чи пилкою він часто працює над покращенням навчально-матеріальної бази.
— Армійський принцип: «роби як я» — сприяє зміцненню авторитету серед підлеглих, та спонукає їх також всіляко допомагати. Мені особисто неважко на одну-другу годинку відірватися від документів та зробити новий стенд, макет міни чи відремонтувати саперні лопатки, — каже офіцер.
У вільний від служби час майор Тарасенко шукає в колишніх військових польові сумки, протигази, елементи бойового спорядження та інші важливі речі, необхідні для організації служби. Адже розуміє, що нині основні ресурси направляються на Донбас до бойових частин, а він може трохи почекати.
— Навіть ізолюючі протигази ІП-5 — віднедавна маємо у своєму арсеналі. Їх я випадково знайшов в одному із сільських господарств і попросив для потреб тероборони. Тож відтепер вчитимемось долати водні перешкоди по дну річки. А декілька макетів протитанкових мін нам подарували в одній із військових частин. До речі, матбаза із інженерної та розвідувально-диверсійної підготовок у нас найкращі в бригаді, — розповідає офіцер.
Своїх підлеглих комбат навчає, насамперед, оперативно ухвалювати рішення.
— Більшість занять ми проводимо далеко від міста. Часто виконуємо марш-кидок на 4–5 кілометрів до місця, де помічено умовних диверсантів. Далі я лише вказую ділянку, де треба поставити загородження. Коли ж час, відведений на норматив, виходить, то оцінюю спочатку кмітливість, а потім — якість роботи, — ділиться методами роботи армієць. — Протягом дня перевіряємо і підривну роботу, і порядок знешкодження боєприпасів.
«Для виховання та навчання молоді завжди має бути час…»
Про це часто говорить майор Володимир Тарасенко. Тому його зазвичай можна побачити зі шкільною молоддю. Він давно налагодив дружні зв’язки майже з усіма викладачами предмета «Захист України» місцевих шкіл.
Торік було проведено десятки різних заходів із юнаками та дівчатами як на базі підрозділу, так і в різних населених пунктах.
Цим же літом, після завершення в регіоні противірусних заходів, Володимир планує провести низку польових занять зі старшокласниками в рамках спеціальних зборів допризовників.
Також комбат вже традиційно входить до складу суддів під час проведення змагань із вихованцями місцевих осередків Українського скаутського руху «Пласт» та «Джура».
— Важливою є і співпраця з регіональним центром зайнятості. Разом проводимо інформаційно-роз’яснювальні заходи із мешканцями Куп’янська, а також виїжджаємо до віддалених селищ Харківщини. Після таких відряджень до підрозділу ТрО приходять чимало нових воїнів. Отже, поступово змінюємо потенціал нашого батальйону, — розповів комбат.
А ще Володимир Тарасенко — батько трьох синів: Дмитра, Максима та Іллі.
— Мої сини тільки-но стають на шлях дорослого життя. І саме в такому віці я намагаюся закласти їм все те, що мені свого часу прищепив мій батько — Микола Тарасенко — нащадок слобідських козаків. Наш рід у цих краях проживає сотні років. І всі чоловіки завжди захищали землю від ворогів і ніколи не ховались у важку годину. Такою є і моя життєва позиція. Сподіваюсь, що і діти візьмуть це за правило, — зазначив Володимир Тарасенко.
