Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
«Кіборг» Дмитро Крикун із позивним «Амур» пішов на війну під час першої хвилі мобілізації. Хлопець родом із Житомирщини. Отримав спеціальність водія-автослюсаря, але за професією не працював. Каже, що вчився тільки для того, аби отримати водійські права – дуже вже в армію хотів.
Як тільки закінчив навчання, Дмитро пішов на строкову службу. Перших пів року прослужив у Навчальному авіаційному центрі ПС ЗС України в Гайсині, а решту – за 300 метрів від Донецького аеропорту.
– У тих гаражах, де нині вороги, я лежав на траві й чекав дембеля, – пригадує Дмитро.
Після мобілізації чоловік відразу потрапив у 2-й батальйон 95-ї бригади. Служив у підрозділі матеріального забезпечення, потім був призначений на посаду кулеметника-навідника в розвідувальний взвод. З часом потрапив у Піски та Донецький аеропорт. Був там два місяці. На запитання, що найчастіше згадується, хлопець відповів однозначно – дорога до ДАПу.
– Виїжджаємо на злітну смугу. Завжди завантажені. Інколи настільки, що неможливо сидіти за кулеметом. Їдемо. Сепари по нас стріляють, ми по них – от і все перемир’я. Неможливо забути, – пригадує чоловік. – Також врізалося в пам’ять, як через шалений обстріл шість днів нас не пускали в аеропорт. Коли ситуація трішки змінилася – поїхали, було багато поранених, потрібно було провести ротацію.
Приїхали, розвантажилися і почали вантажитися назад. На БТР завше сідає 8 бійців. А тут підбігає чоловік років 45-ти на вигляд, залазить у БТР. Він припадає додолу так, що заважає мені відстрілюватися під час руху. Пояснюю, що через нього не можу застосовувати свою зброю. А в разі чого навіть не встигнемо вчасно покинути борт. Він сказав, що назад не повернеться. Недовго думаючи, посадив його на командирське місце, яке завжди було вільним.
Так, не припиняючи вести вогонь, повернулися на базу. Зі сльозами на очах чоловік запитав, чи може забрати кілька гільз. Казав, що покаже сину те, що врятувало йому життя.
Це був боєць із 79-ї бригади, який на той час цивільним неброньованим МАЗом возив у термінал пісок. Одного разу йому не пощастило: у машину влучив снаряд і вона запалала. Чоловік ледве доїхав до термінала. Отак шість днів і просидів під обстрілами, аж поки ми його не забрали. Я вважаю, що його вчинок більш героїчний, ніж кожного з нас. БТР же наш – броньований, а МАЗ…
Повернувшись додому, «Амур» вирішив, що займатиметься тією справою, яка приноситиме користь та задоволення іншим. У рамках проєкту «Воїну – гідна праця» хлопцю випала можливість пройти базові курси за спеціальністю «масажист-універсал».
– Коли закінчив навчання, надіслав фотографію свого сертифіката другу. Сказав йому, що тепер я масажист. А він, зі свого боку, пожартував: «Тепер ти будеш робити «кіборг-масаж». Я собі подумав – чому б і ні, класна назва, – каже воїн.
Сьогодні ветеран надає послуги з професійного масажу та вже має постійних клієнтів, яким допомагає зняти м’язову напругу та відчути легкість руху. Його «кіборг-масаж» користується попитом не тільки серед військових, а навіть здебільшого серед цивільних.
– Хочу побажати тим бійцям, які повертаються до мирного життя, знайти роботу дійсно до душі. А ще – не зловживати алкоголем. Бо насамперед цим робите зле собі. Якщо ви повернулися живими з війни, значить, ви потрібні на цьому світі. Не опускайте рук, і все вийде, – переконаний Дмитро Крикун.
