Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Наприкінці 1980-х Радянський Союз досягнув великих успіхів у створенні різних видів біологічної та хімічної зброї.
У секретних лабораторіях і на полігонах активно перевіряли варіанти комбінованої біологічної зброї: віруси, бактерії, різні штами одного збудника. В результаті кропіткої роботи відбирали найефективніші комбінації. Водночас виконували дослідження у темі аерозолів, як і можливість створення й керування туманами, хмарами, насиченими бактеріями та вірусами. Розробили тоді й дуже ефективні аерозольні генератори, розміщувані в бойових частинах ракет, авіабомбах, артилерійських снарядах. У різних містах налагодили виробництво й зберігання патогенів. Про широкий розмах робіт свідчить географія міст, де створювали й зберігали хвороби для людства: Кіров, Свердловськ, Пенза, Курган, Степаногорск, Омутнінськ, Стрижі, Кольцово, Загорськ та інші.
Але в історії сімдесятирічної країни були й гучні провали, які викликали людські жертви. Зазвичай причину пандемії замовчували, вигадуючи різні малоймовірні причини, а коли такий варіант не проходив, звинувачували в усьому «громозвід» – США.
Смертельна хмара російських генералів
У ніч з 2 на 3 квітня 1979 року в Чкаловському районі Єкатеринбурга (колишній Свердловськ) тоді, коли мешканці спокійно спали, з боку військового містечка № 19 з’явилася аерозольна хмара, яка й накрила мирні квартали. 4 квітня в лікарню потрапив перший хворий, який майже відразу помер. Лікарі загиблому поставили діагноз – пневмонія. З наступного дня почали масово помирати люди, яких постійно доставляли в лікарню. 10 квітня в міській лікарні № 40 уперше дослідили труп померлого. Встановили причину смерті – зараження сибірською виразкою.
Офіційна версія влади була, як завжди, «правдивою». Всі місцеві газети 14 квітня надрукували матеріали, що в місті є загроза зараження «сибіркою» через вживання м’яса заражених тварин. Так, в «Уральском рабочем» повідомлялося: «В Свердловске и области участились случаи заболевания скота. В колхоз был завезен низкокачестванный корм для коров. Администрация города убедительно просит всех свердловчан воздержаться от приобретения мяса в «случайных местах» – в том числе на рынках». Такий текст кожні дві години передавали по місцевому телебаченню.
Серед населення виникла паніка. Лікарі зіткнулися з хворобою, яку не змогли правильно визначити.
Невдовзі встановили діагноз – сибірська виразка, але смерть наставала за ознак пневмонії! У медичній практиці таких випадків раніше не було. Але найбільше здивувало те, що масове зараження відбулося аерогенним шляхом спорами «сибірки», які у природі в повітрі триматися не можуть. А після зараження хвороба прогресувала як бронхопневмонія. У 99 % випадків хворіли виключно чоловіки середнього віку.
Автором убивчої хмари був таємний мікробіологічний центр МО Радянського Союзу, розташований на території 19-го військового містечка, офіційна назва «Свердловськ-19». Від дії біологічної хмари передусім постраждали працівники Свердловського керамічного заводу, розміщеного поряд з військовими лабораторіями. У повному складі загинув цех грубої кераміки, який зачинили на місяць. Цех стояв біля вентиляційних систем військових лабораторій. Саме в ті дні з їхнього боку дув вітер, який і приніс отруйну хмару.
Після отримання вказівок з Москви місцева влада почала боротися із зараженням. За тиждень зняли шар землі та заасфальтували всі дороги на прилеглих вулицях. Цілі бригади поливали спецрозчином стіни й дахи будинків. У результаті ситуація погіршилася – захворіли ще сотні осіб, залучених до цих робіт.
На східному кладовищі Єкатеринбурга в секторі №15 завжди панує тиша. Там є кількасот забутих і занедбаних могил 1979 року захоронення. На плані цей куточок кладовища помічений червоним хрестиком. Там лежать загиблі, загорнуті в хлоровані покривала й засипані вапном. Звідти не можна нічого виносити, траву слід спалювати, будь-які земляні роботи суворо заборонені.
Реакція влади
КДБ негайно й повністю вилучив документи: медичні картки, списки та записи медичного й приватного характеру, навіть свідоцтва про смерть, у членів родин загиблих. У результаті праці чекістів встановити точну кількість жертв не вдається. За зібраними даними, тільки за перший тиждень катастрофи загинуло близько 2000 осіб. У військовому містечку № 32, що південніше військово-біологічного центру № 19, загинуло понад 500 військових. 21 квітня КДБ дозволило медикам вакцинувати населення – щепили 50 тисяч осіб. За десять наступних років у Чкаловському районі Свердловська кількість населення зменшилася на ті ж 50 тисяч, хоча в інших районах населення тільки зростало. Слід врахувати, що практично все населення району становили працівники оборонних підприємств, які за власним бажанням виїхати не могли. Район вимирав. До речі, 80 % померлих – чоловіки. Але росіяни не були б росіянами, якби свої помилки не намагалися перекласти на когось іншого. У цьому плані була дуже популярна Америка. Російський журнал «Делитант» написав: «Версия о диверсии американських спецслужб тоже имеет право на существование… Михаил Васильевич Супотницкий, микробиолог, полковник медицинской службы запаса, является стороником как раз версти о диверсии. По его мнению, американцы специально устроили катастрофу, чтобы скомпроментировать Советский Союз перед началом Олимпийских игр в Москве».
Це дуже нагадує сьогодення – в РФ досі популярні розмови про те, що Скрипалів отруїли західні спецслужби, щоб дискредитувати «Вєлікую» Росію та особисто її політичне керівництво.
Насправді, у клітинах загиблих у 1979 році виявили різні штами одного збудника – винаходу радянського генерала Ю. Калініна, який працював у секретній лабораторії. Внаслідок людської трагедії з’явилася докторська дисертація ще одного генерал-професора М. Уракова, який у своїй роботі дослідив спільний вплив на людей вірусів і бактерій.
Найправдивішу версію трагедії надрукував журнал «Новое время» (1998)
«Это мог быть разрыв биологического боеприпаса с механическим соединением разных возбудителей в одном или разных его элементах (в случае кассетного боеприпаса). Одним из возбудителей могла быть легочная форма сибирской язвы, причем не один ее штам, а несколько. Другой возбудитель мог иметь иную природу – это мог быть вирус (Марбурга, Эбола, клещевого энцефалита) или же риккетсия (Ку-лихорадка). Во всяком случае, то, что людей в Свердловске вакцинировали от вируса Марбурга (предположительно), но совершенно точно не от сибирской язвы, прямо указывает на комбинированный характер оружия».
Варто зазначити, що вибірковість створеної генними інженерами у погонах біологічної зброї, яка знищує виключно чоловіків, є доказам того, що ДНК бактерій змінили штучно.
У 1972 році Радянський Союз підписав, а потім ратифікував у 1975-му міжнародну Конвенцію про заборону розроблення, виробництва та накопичення запасів бактеріологічного (біологічного) й токсичного озброєння та їхнє знищення. Трагічні події 1979-го лише знову на практиці довели: Росія ніколи не переймалася міжнародними зобов’язаннями. Військово-біологічний комплекс РФ ніколи не припинить розроблення нових видів біологічної зброї. Жодна міжнародна інспекція не здатна контролювати російські простори. У 1992 році боєголовки ракет з біологічною начинкою з Єкатеринбурга перевезли в Удмуртію (м. Кізнер) на склад хімічної зброї. Але перед приїздом міжнародної інспекції їх «несподівано» перевезли в інше місце. Як не згадати слова першого канцлера Німеччини Бісмарка: «Договір, укладений з Росією вартує не більше, ніж папір, на якому він підписаний».
Біологічну зброю після розпаду «нерушимого союзу» постійно використовують російські спецслужби. Отруєння Скрипалів «Новачком» тому підтвердження. Самі росіяни ставляться до наявності такої страшної зброї з повагою, бо це цілком відповідає кремлівському «Величию России» та вічному «вставанию с колен».
