Її слова — як рефрен, що лунає в багатьох куточках України. У Сумах, Львові, Запоріжжі, Женеві. Так, навіть у нейтральній…
Для організації цього матеріалу журналісти АрміяInform витратили майже місяць. Щоб зрозуміти і окреслити перелік проблем патріотичного виховання шкільної молоді, нам довелось зустрічатись із очільниками й активістами місцевих і регіональних осередків освіти, звичайними вчителями та учнями. У двох десятках шкіл Галичини проведено цільове опитування на тему «Яким має бути патріотичне виховання у школі і чи воно потрібно взагалі?» Кількість проблем, що виявили журналісти, просто вражає.
«Дівочі» і «чоловічі» уроки слід об’єднати
– Сучасні уроки «Захисту України» більше схожі на суміш «Основ здоров’я» та уроків з «Основ безпеки Життя», – зазначив один із учнів (ім’я діти писали добровільно). – Вважаю, що «Захист України» має бути іншим. Він має складатись із двох частин – лекційних занять та практики.
Майже всі діти висловили бажання вивчати у старших класах основи військової справи, як би їх не називали. Для когось – це суто пізнавальний матеріал, а для когось – вибір майбутньої професії. І до речі, не обов’язково у ЗСУ: це і правоохоронні органи, і Міністерство з надзвичайних ситуацій. Зокрема, для когось – навіть галузь парамедицини, швидкої медичної допомоги. Знання азів військової справи декому потрібне ще й для того, щоб зрозуміти: армія – це не їхнє покликання і подальшу долю слід будувати деінде. Однак, діти вважають, що такі знання необхідні, а вміти захищатися повинен кожен.
– Чи потрібен урок «Захист України»? Питання неоднозначне, – написала учениця однієї зі шкіл Буського району Львівщини. – Цей урок частково готує людину до армії. Але чи всі спроможні служити? Армія має бути призовною чи контрактною?
Проте всі діти одностайні в одному – вони проти поділу уроків на так звані «дівочі» й «чоловічі». Справа в тім, що відповідно до навчальної програми предмет «Захист України» поділено за статевою ознакою. Дівчатам викладають переважно медичні знання, а хлопцям – більше військової теорії.
– На тлі всіх подій, які відбувались і відбуваються на українських землях, дуже важливим є урок «Захист України, – переконана учениця однієї зі львівських шкіл Катерина Пастернак. – За програмою він є окремим для хлопців і дівчат, що я вважаю не зовсім правильним. На мою думку, вся інформація, що подається на уроках, є важливою для кожної людини.
Мале навантаження – невеличка платня вчителя
Також діти хочуть бачити викладачами цього предмета фахівців, які мають реальний бойовий досвід, а не представників «радянського пенсійного фонду України» або вчителів інших предметів.
– Кадрове питання щодо цього предмета завжди для освітян є важким, – зазначила в розмові з журналістом АрміяInform очільниця управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міськради Зоряна Довганик. – Справа в тім, що це невелике навантаження, відтак і мала платня. Ми радо приймаємо ветеранів силових структур, а особливо із досвідом АТО/ООС. Та мало людей, які підуть на такі гроші працювати з дітьми. До того ж далеко не кожен схильний до педагогіки.
От і виходить, що «Захистом України» довантажують учителів фізкультури або трудового навчання. Та навіть це не дозволяє закрити всі вакантні посади.
– Ми дуже чекаємо і радо запрошуємо чоловіків, які мають військовий гарт і бажання працювати з дітьми, – продовжила Зоряна Довганик. – І якщо людина здатна присвятити себе цій справі, ми знайдемо посаду і можливість працевлаштування.
Для вчителів «Захисту України» регулярно організовують різноманітні методичні збори, заходи з покращення профпідготовки. Та чи потрібні вони, скажімо, профільному вчителю математики? Напевно, ні, бо в нього є свій предмет, який він, цілком логічно, вважає найважливішим.
Кремль робив усе, щоб знищити реальний мобілізаційний ресурс нашої оборони
Інше важливе питання організації занять із «Захисту України» – матеріально-технічне забезпечення уроків. Нині в більшості шкіл переважно це якісь залишки від радянських навчально-тренувальних засобів хімічної боротьби, застарілі морально й фізично. Де-не-де старі плакати. У багатьох школах для цього предмета не передбачено не лише тиру, а й елементарного кабінету. Львівські освітяни частково вирішили подолати цю проблему, створивши своєрідну базу технічних засобів виховання. Тобто, це місце, де є все необхідне для занять. У разі потреби вчитель може приїхати і взяти на кілька уроків те, що потрібно. Однак це не розв’яже проблему.
Питання наочності занять із «Захисту України» частково вирішують за сприяння воїнів АТО/ООС, яких час від часу запрошують до шкіл, і організовують співпрацю з місцевими військовими частинами. Проте брак загальної системи подачі матеріалу й залучення фахівців не дає бажаного виховного ефекту. Так, діти усвідомлюють важливість захисту держави і розуміння основ військової справи, але самих знань не здобувають.
Дещо намагались виправити ситуацію з позакласним залученням школярів. Прикладом є всеукраїнська дитяча військово-патріотична гра Сокіл «Джура». Та все знову залежить як від матеріально-технічного забезпечення, так і від висвітлення цієї гри в українських ЗМІ. Про неї мало хто знає. Тож немає й підтримки.
Питання патріотичного виховання в школі – проблема не нова. Своїм корінням вона сягає перших років здобуття незалежності. Проте, як тепер стає зрозумілим, Росія ніколи не бачила Україну реально незалежною державою, а радше як ще одним сировинним донором Кремля, який все робив для знищення реального мобілізаційного ресурсу нашої оборони. Тому, нівелюючи роль такого предмета, як «Захист України», ми втрачаємо в майбутньому здатність якісної оборони держави. Красномовним прикладом є проведення мобілізацій після початку російської військової агресії проти України. Велике починається з малого. І хтозна, на скільки б менше мали посмертних Героїв України, якби переважна більшість нашої молоді не ухилялась від призову на строкову військову службу в минулі десятиліття…
