На папері ця армія виглядала значно сильнішою за українську. Але війна швидко показала: сама кількість ще не гарантує переваги. Бо сучасна війна — це не лише ресурс. Це швидкість рішень,…
«…Знову обстріл нашої колони. Ще один побратим зазнав поранення. Осколок ворожого снаряда поцілив йому у горло. Ніяк не вдавалося спинити кров. Поранення було не сумісне з життям…»
Про події п’ятирічної давнини захисник Дебальцевого лейтенант Микола Дземан розповідає неохоче. Це й не дивно, адже згадувати історії тих днів важко. Хоч і кажуть, що час лікує, але є рани, які не загоюються і з часом.
Микола родом з Івано-Франківщини. До мобілізації працював секретарем сільської ради. Отримавши повістку під час третьої хвилі мобілізації у серпні 2014 року, чоловік, не вагаючись, пішов на війну. Потрапив до механізованого батальйону гірсько-штурмової бригади. Лише кілька тижнів інтенсивних тренувань та бойового злагодження – і його підрозділ вирушив на передову.
– Я був стрільцем-помічником гранатометника однієї з механізованих рот. Після бойового злагодження ешелоном вирушили на Луганщину. На початку вересня закріпилися на позиції у Станично-Луганському районі неподалік державного кордону. Там стали свідками, як росіяни реактивною артилерією цинічно обстрілювали наші війська зі своєї території, – розповідає військовий.
– Ракети пролітали прямо над нами. Ми ж зі свого боку готувалися. Розуміли, що рано чи пізно нами теж «зацікавляться». Тож зранку до вечора «вгризалися» в землю. Напруга зросла ще більше, коли з’явилася інформація про колони російської військової техніки та спробу прориву ворога на нашій ділянці, – розповідає офіцер.
На початку жовтня 2014 року підрозділ, у складі якого був Микола Дземан, передислокували в район Дебальцевого. Перше бойове хрещення чоловік пройшов у затяжних вуличних боях за селище Нікішине, що у той час було однією із найгарячіших точок у районі проведення АТО.
А далі був вихід із Дебальцевого. 17 лютого 2015 року надійшла команда залишити позицію та прибути на «Поляну» – базовий табір бригади. У таборі теж було неспокійно, обстріли не вщухали. Навпаки, стали ще інтенсивнішими після приходу чергової колони російських військових. Того ж дня, ближче до ночі, стало відомо – бригада виходить із Дебальцевого.
На світанку 18 лютого після чергових потужних обстрілів колона рушила із табору у напрямку Луганського.
– Виходили під постійними обстрілами. Вздовж дороги було багато спаленої техніки. Кілька разів натрапляли на засідки. Приймали бій… У нас були і поранені, і загиблі. Здавалося, що час розтягнувся до безкінечності. Знову обстріл, бій. Ще один побратим зазнав поранення. Осколок ворожого снаряда потрапив у горло. Ніяк не вдавалося спинити кров. Поранення було не сумісне з життям. Та ми не лишили його там. Забрали з собою, на мирну землю, – з сумом згадує військовий.
Після чергового зіткнення з противником Миколі разом із товаришем довелося долати останні кілометри до своїх позицій пішки. Дорогою їх підібрав «Урал».
– Швидко завантажилися і рушили. Та, напевно, водій вантажівки перебував у шоковому стані й якимось чином умудрився заїхати на мінне поле. Ми грюкали по кабіні, кричали йому, та він не реагував. А через кілька хвилин побачили силуети танків. Уже навіть попрощався з життям. Але, на щастя, то були наші танки, – розповідає Микола Дземан.
У вересні 2015 року він демобілізувався. Повернувся до рідного села. Невдовзі чоловіка обрали сільським головою. Та цивільним він був недовго. Війна не відпускала.
– Спогади про війну, хоч і тяжкі, але це моє життя. Майже щодня думав про повернення до війська. Там лишилося багато моїх товаришів. Тож коли мені запропонували повернутися до рідної бригади, погодився без вагань, – завершує розмову Микола Дземан.
У листопаді 2017 року чоловік підписав свій перший контракт. А невдовзі – отримав офіцерські погони. Сьогодні він продовжує службу та разом з іншими «едельвейсами» виконує бойові завдання на сході України.
28 травня Верховна Рада прийняла закон про ратифікацію Угоду про Позику на підтримку України з Європейським Союзом.
Схоже, що серед російських штурмовиків існує міф, ніби вони можуть сховатися від українських аеророзвідників, якщо знайдуть собі надійне укриття.
Кремлівський режим продовжує відправляти на війну в Україну найманців із країн Африки.
Європейським послам продемонстрували іноземні компоненти з російських ракет і дронів, випущених по Україні під час удару в ніч на 24 травня.
На Харківщині викрили неповнолітнього російського агента, який коригував ворожі повітряні удари по Чугуївському та Лозівському районах.
На Слов’янському напрямку складна ситуація в логістиці. Важко підвозити забезпечення на позиції та проводити ротації.
Зовнішній пілот (оператор) безпілотних літальних апаратів
від 20100 до 120000 грн
Кривий Ріг
77 ОАеМБр ДШВ ЗС України
На папері ця армія виглядала значно сильнішою за українську. Але війна швидко показала: сама кількість ще не гарантує переваги. Бо сучасна війна — це не лише ресурс. Це швидкість рішень,…