Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Артем і Діана недавно вступили у свій другий десяток життя. Ще ніби школярі, але їхнє світосприйняття й громадянська позиція не по роках свідомі. Справа в тім, що вони як посланці доброї волі вже четвертий рік їздять на український Схід. У них проста, але відповідальна місія – Артем і Діана відвідують школи та сиротинці, розташовані на лінії розмежування й привозять подарунки, які зібрали діти львівських шкіл. До того ж вони ініціювали заснування міжнародного благодійного фонду «Вектор надії». Щоправда, через вік наших активістів фонд змушена очолити їхня мама – майор ЗСУ Євгенія Пальцева. Її фактично поставили перед фактом і окреслили коло завдань.
– Якщо сказати, що мене шокувала пропозиція моїх дітей, то буде неправда, – поділилась майор Євгенія Пальцева. – Я очікувала від них чогось такого. Справа в тому, що мій чоловік теж військовослужбовець, і коли він п’ять років тому пішов на фронт, діти дуже сумували за татом. І вмовили мене поїхати провідати його.
Родина зустрілась у відносно тиловому містечку, за 10 кілометрів від лінії зіткнення. Артем пішов до місцевої школи і був у розпачі від того, що там у дітей немає навіть футбольного м’яча. Повернувшись до Львова, він купив м’яч і переслав його в ту школу. А далі… Далі із сестричкою почав налагоджувати контакти з дітьми, які навчаються в Донецькій і Луганській областях. Разом із однокласниками й дорослими волонтерами збирали допомогу та їздили на Схід. Школи Щастя, Мангуша, Райгородки, Талаківки, Новоайдара завжди радо приймали львівських школярів.
– Коли діти приїжджали в якусь зі східних шкіл уперше, місцеві школярі й учителі просто не могли у це повірити! – продовжує мама маленьких волонтерів. – Адже вони просто розбивали стереотипи про те, що діти із Заходу України цураються й не хочуть спілкуватися з однолітками зі Сходу. Завжди знаходились спільні теми й зацікавлення. І, звісно, у результаті таких візитів нівелювалась ворожа пропаганда, що налаштовує українців різних регіонів один проти одного.
Вже за рік такого активного спілкування і проведення міжшкільних скайп-конференцій діти зі східних теренів почали приїжджати до Львова. Там їх завжди радо зустрічали. Влаштовували екскурсії і, що найголовніше, руйнували часто недолугі міфи про «злих укрів», які «їдять дітей», про заборону розмовляти російською у Львові й багато інших.
– «Діти – дітям» – гадаю, це найкраща формула спілкування у їхньому віці, – підсумувала майор Євгенія Пальцева. – Якщо бажаємо мати власну державу, то повинні боротись за свідомість майбутніх поколінь. Так, я переживаю за дітей, коли вони знову збираються, як самі кажуть, у гості до друзів на Схід. Та розумію, що спиняти їх просто не маю права.
Коли готувався цей матеріал, зі Сходу України на адресу Артема, Діани, а також найактивніших шкіл Львова надійшли подяки від офіцерів Цивільно-військового співробітництва ОТУ «Північ» і від голови Станично-Луганської райдержадміністрації та районної ради.
Артем і Діана – приклад того, як можна будувати міцні зв’язки між регіонами України, не чекаючи на якісь національні програми чи вказівки зверху. Вони просто беруть і будують майбутню державу, яку для них нині зберігають їхні батьки – офіцери Збройних Сил України.
