Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Учора, 23 лютого, відбувся шостий випуск ювілейного десятого сезону вокального проєкту «Голос країни». Одним з тих, хто зумів цього недільного вечора зачарувати суддів співочими здібностями, став 26-річний офіцер ЗС України лейтенант Василь Процюк.
Його виконання пісні Сергія Бабкіна «Пробач» збурило глядацьку залу й підкорило серце одного з тренерів — народної артистки України, солістки Заслуженого академічного Ансамблю пісні й танцю ЗСУ Тіни Кароль.
Отже, подальший творчий шлях на проєкті офіцер торуватиме під опікою цієї талановитої співачки.
— Василю, як Ви стали учасником шоу?
— Я над цим довго думав: чи варто, чи стане сил і часу. Впродовж кількох сезонів примірявся до того, аби подати заявку. І от, відчувши, що готовий до змін, вирішив ризикнути. А чом би й ні?
— Очевидно, ще змалечку мріяли стати артистом?
— Якщо скажу «так» — це буде неправда. Найперше хотів стати кухарем, як і моя мама Наталія Володимирівна. Дещо пізніше — електрогазозварювальником, як батько Василь Васильович. Подорослішавши, мріяв про те, як водитиму маршрутку. Найцікавішим, напевне, є те, що співаючи ніколи не задумувався над тим, що це може стати справою життя. А тому не маю жодної музичної освіти.
— Хоч би як там було, а сьогодні ми спілкуємося з приводу Вашої участі в пісенному талант-шоу, яке потребує наявності в конкурсантів вокальних здібностей і хисту…
— Про це судити вам — глядачам. Хочу лише сказати, що армія допомагає особистості розкритися. Не я перший і не я останній — прикладів у різних сферах чимало. Вперше на велику сцену, якщо так можна сказати, вийшов під час навчання у стінах нинішнього Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
— А яким був шлях до війська?
— У старших класах і не мріяв про фах військового. Саме тому вступив і навчався у нашому економіко-правовому коледжі, до речі, на кухаря. Але потім прийшла повістка йти до війська. І я не пручався. Відслужив. Мав повертатися до навчання, але… За два місяці знову повернувся до служби, вже на контракт — це вийшло досить спонтанно. А потім не згледівся й уже офіцер. Така от історія.
— А поза проєктами є улюблені автори, твори?
— Звісно, їхній список досить широкий. Найбільше люблю виконувати пісні, в яких ідеться про відчуття, життя. З-поміж інших помітних постатей на музичній ниві шаную творчість братів Меладзе.
Однак найулюбленішим твором є пісня Володимира Івасюка на вірші Богдана Гури «Балада про мальви». Саме її виконую найчастіше й вона є моєю «візитівкою». Цей твір дуже потужний за змістом та показує, що материнська любов є незнищенною.
— Чи є особливі ритуали перед виходом до глядачів?
— Особливих немає. Головне — відчувати публіку, але то вже тонкощі. Найбільше хвилювався під час першого виходу на сцену в університеті — його пам’ятатиму завжди.
А от тепер відчуваю зовсім інші емоції. Я ж нікому нічого не казав — чекав результату відбору. І от дочекався. Сказав мамі, а вона не повірила: «Не може бути, невже пройшов, справді?..»
Уже пізніше про це дізналися друзі, знайомі. У мене аж телефон «глючив» від кількості СМС і дзвінків. Фантастичне відчуття насправді.
— Розкажіть про враження від участі в «Голосі країни».
— Так, є певні нюанси участі в шоу. Передусім здобув досвід роботи на великій сцені з чудовою публікою, неймовірним світлом і звуком. Познайомився з дружнім колективом, в якому кожен готовий допомогти.
Зрештою на «Голосі країни» такі самі порядки, як і у військовій частині: все чітко розписано й розплановано. Тому почувався у своїй тарілці.
А яка неперевершена творча атмосфера панує на майданчику. Звідусіль, зі всіх гримерних чутно, як учасники розспівуються, відточують кожне слово — все це заради того, аби вийти на сцену і… «задати жару». Скрізь усмішки й чудовий настрій. Він дещо зникає перед виходом на сцену, але потім змінюється шаленим щастям та адреналіновою ейфорією. Цей стан не передати словами, його можна лише відчути.
— Дякую за гарний настрій та позитивні емоції. Успіхів і подальших звершень.
— Навзаєм, до зустрічі.
Довідково: Василь Процюк родом із села Великий Житин Рівненської області. Нині хлопець — спеціаліст з морально-психологічного забезпечення. Проходить військову службу в одній з військових частин Повітряного командування «Захід».
