Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
У колишньому Союзі 23 лютого святкували річницю створення Робітничо-селянської Червоної армії. Про Збройні сили незалежної УНР і мови не могло бути, хіба що в розумінні «банд контрреволюціонерів». Насправді регулярну Армію УНР офіційно створено за два тижні до РСЧА. Відродження й розвій Українського війська в добу російсько-української війни як гаранта незалежності й суверенітету держави змушує осмислити історію Збройних сил України ХХ століття.
Події в Російській імперії у лютому і жовтні 1917-го не могли не позначитися на армії. З падінням імперії й створенням Української Народної Республіки постало нагальне питання організації власних збройних сил для її захисту. У травні 1917 року створено 1-й Український козацький полк імені гетьмана Богдана Хмельницького – перший український військовий підрозділ у Російській імператорській армії (РІА).
Також надалі створено українські полки: 2-й Український козацький полк ім. П. Полуботка, 3-й Український козацький полк ім. М. Грушевського, 1-й Український запасний полк (пізніше імені П. Дорошенка). Водночас зі створенням українських військових частин почалася українізація окремих підрозділів РІА через відокремлення українців в окремі підрозділи і частини. У липні-вересні українізовано 34-й армійський корпус під командуванням генерала П. Скоропадського, який пізніше перейменовано у 1-й Український.
Після більшовицького перевороту й ухвалення ІІІ Універсалу про утворення УНР українізація армії пожвавилася і поширилася на всі фронти, а також на військово-морський флот, де служило багато українців. У цих підрозділах почала поширюватися національна термінологія, солдатів називали козаками, а офіцерів – старшинами. Популярності набуло слово «гайдамака», яким називали не тільки окремих вояків, а й підрозділи. Комісія офіцерів 1-го Українського полку ім. Б. Хмельницького підготувала словник української військової термінології.
Зі створенням регулярних військових частин в Україні набув розмаху добровольчий рух. Спираючись на давні українські традиції, селяни, робітники й інтелігенти почали організовувати озброєні загони Вільного козацтва для забезпечення порядку й захисту сіл і міст від грабежів банд дезертирів.
4 грудня 1917-го видано розпорядження генерального секретаря військових справ Симона Петлюри про створення Українського генерального військового штабу для центрального управління військами, підпорядкованими українському уряду. 20 грудня генштаб почав функціонувати. Очолив його генерал-майор Борис Бобровський, який мав колосальний досвід служби на штабних посадах.
Перші дні війни більшовицької Росії проти УНР у грудні 1917 – січні 1918 років показали, що управління військами вкрай неефективне, немає координації з «центру». Більшовики впевнено захоплюють українські терени. Уже 3 лютого вони підійшли під Київ із вказівкою Муравйова: «Взять Киев… Кровью заплатят они нам…»
Оборона Києва показала, що одні частини підпорядковуються командувачу військами Київського військового округу Миколі Шинкарю, а інші – коменданту оборони столиці й командиру загонів Вільного козацтва Михайлу Ковенку. А інші – військовому міністру Івану Немоловському, козаки з Гайдамацького коша Слобідської України – Симону Петлюрі, а окремі частини взагалі діяли на свій розсуд.
Після важких десятиденних боїв за столицю 8 лютого 1918-го керівництво вирішило евакуювати Центральну раду і уряд на захід. У ніч на 9 лютого війська УНР відступили з Києва до Житомира. У столиці залишилися окремі підрозділи Вільного козацтва, які всю ніч вели бій з більшовиками.
Основні війська розташувалися за 10 кілометрів на захід від Києва біля села Гнатівка на березі річки Ірпінь. 9 лютого відбулося засідання уряду, де через відсутність військового міністра Івана Немоловського виконувачем обов’язків міністра призначили підполковника Олександра Жуковського, який невідкладно приступив до організації регулярної Армії УНР.
« Слід назначити відповідального керівника над усіма тими військовими частинами, які вийшли із Києва, себто Командувача військами. …Ввести дисципліну, для чого необхідно оздоровити частини від різного елементу – просто ганебно викинути; ввести стройові заняття. Назначити певну платню, яка приваблювала б служити, забезпечити пільгами родичів або і самого козака на випадок поранення чи вбивства. Із усіх військових частин сформувати тільки три загони з самостійними начальниками, бо з Києва вийшли багато частин, які пішли собі окремими», – зі спогадів в. о. військового міністра.
Головнокомандувачем військ УНР призначено генерал-квартирмейстера генштабу підполковника Олександра Сливинського, а очільником генштабу — колишнього генерал-майора РІА Олександра Осецького.
З військових частин, що перебували біля Гнатівки, створено три окремі регулярні підрозділи. Окремо залишалися Гайдамацький кіш Слобідської України, яким продовжував командувати Симон Петлюра і Курінь Січових стрільців під командою отамана Євгена Коновальця, що охороняв Центральну раду і уряд. З добровольців усіх інших частин створено Окремий Запорізький загін, що очолив досвідчений генерал-майор Костянтин Прісовський, який під час боїв у Києві сформував офіцерський загін і з ним відійшов до Гнатівки. Начальником штабу став підполковник Костянтин Болецький.
Хто не хотів продовжити військову службу, той демобілізувався. Таким чином армія очистилася від непевного і безідейного елементу. Як згадував начальник штабу Гайдамацького Коша Слобідської України Олександр Удовиченко, «на реорганізацію і спочинок частин витрачено до 5 днів», після чого їх відвели в Житомир для поповнення особовим складом і озброєнням.
Таким чином у селі Гнатівка теперішнього Києво-Святошинського району 9 лютого 1918-го із залишків різних частин і добровольців створено регулярну Армію УНР. Надалі її чекав спільний похід із німецькими і австро-угорськими частинами на схід, визволення Києва, який зазнав усіх жахіть більшовиків, звільнення східних областей, Донбасу, а також успішний похід групи підполковника Петра Болбочана на Крим.
У Гнатівці німим свідком подій столітньої давнини є колишня цвинтарна каплиця 1905 року, а нині церква Різдва Богородиці. У 2013-му Благодійний фонд «Героїка» з місцевими активістами встановили на церкві дошку на честь 95-річчя формування Окремого Запорізького загону регулярної Армії УНР.
Андрій МАЦЬКІВ
У статті використано матеріали істориків Я. Тинченка, М. Ковальчука, О. Жуковського і О. Удовиченка. Фото з сайту БФ «Героїка» і Вікіпедії.
