Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Військовослужбовці 80-ї окремої десантно-штурмової бригади попрощалися з бойовим товаришем, солдатом Михайлом Турчином. Віддати останню шану полеглому захиснику прибули ветерани АТО, представники духовенства та влади.
— Солдата Михайла Турчина призвали в нашу бригаду в першу хвилю мобілізації з села Озеряни Івано-Франківщини, — зазначив тимчасовий виконувач обов’язків командира 80-ї окремої десантно-штурмової бригади підполковник Олег Баляс. — 5 вересня під час виконання бойового завдання хлопець з побратимами втрапив у засідку. Підрозділ зазнав втрат. Загинув і Михайло. Але ми знаємо, що десантники не помирають — вони повертаються на небо.
Сержант у відставці Ігор Бездух розповів подробиці бою, в якому загинув побратим: «У той день ми потрапили у ворожу засідку, яку бойовики влаштували неподалік села Цвітні Піски. Мій БТР рухався попереду, а Михайла йшов позаду. Його машину підбили, екіпаж загинув. І сьогодні нарешті відчув велике полегшення від того, що Михайло знайде вічний спокій на своїй малій батьківщині».
Тоді тіло солдата Михайла Турчина упізнати не вдалося. Експертизу зразків ДНК завершили лише нещодавно. Багато зусиль у цій роботі доклали представники відділу пошукової групи цивільно-військового співробітництва ЗС України, офіцери десантно-штурмової бригади.
Військові капелани відправили панахиду, а десантники під звуки військового оркестру попрощалися з бойовим товаришем.
