Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Старший сержант Геннадій Ковальський, кавалер ордена «За мужність» поділився, як 5 років тому українські танкісти лобом у лоб зіткнулися з ворожими Т-72 і що допомогло їм вийти з бою переможцями.
Зв’язатись зі старшим сержантом Геннадієм Ковальським — ще той квест. Постійні бойові чергування, ротації, відрядження, навчання менш досвідчених колег, тренування відбиття можливих наступів. Хоч великі калібри нині на фронті не стріляють — роботи, м’яко кажучи, вистачає. Чоловік каже відверто: часу на те, щоб бодай пригадати події п’ятирічної давнини з бойовими побратимами, не має. Хоча переможний бій тих днів очевидно надовго ввійде в історію.
12 лютого 2015 року… Восьма ранку. На диво чудова видимість. Три українські танки, командиром одного з яких був Геннадій, проти трьох ворожих. За якихось двадцять хвилин — 3:0 на нашу користь. А починалось усе так.
— Як тільки наші танки розгорнулися фронтом, зайняли бойові позиції, ми помітили ворожий Т-72. Він зухвало відкрив вогонь по нашій піхоті. Звичайно, наша відповідь не забарилась. Екіпаж командира капітана Олександра Мороза вразив ціль першим пострілом. Ворожа «сімдесятдвійка» моментально спалахнула. Було зрозуміло, що «пригоди» тільки починаються. Противник і справді дуже швидко відповів — пустив снаряд з іншого панцирника в другий український танк, яким керував Володя Костенко. Від пошкодження «Булата» врятувала захисна система. Цим ворог себе й викрив. Ми одночасно вдарили по ворожій машині з трьох гармат, він робив спроби відступити. Та екіпажеві Костенка вдалось «дістати» його осколково-фугасним снарядом.
Коли з’явився третій ворожий танк, Геннадій Ковальський моментально скоригував навідника, а той майстерно впорався зі своїм завданням. Одразу влучили в ціль! З першого ж разу!
— Часу на роздуми тоді зовсім не було, все відбувалося спонтанно. Дистанція до ворожої машини, яку ми знищили, становила 560 метрів. Узагалі танки не ведуть бій на такій короткій відстані. Зазвичай танкові бої ведуть на відстані більше ніж кілометр. Тож така близька дистанція значно ускладнювала ситуацію. Але нічого, впорались! У нас, зрештою, іншого варіанта й не було: або ми, або нас. Бачив, як екіпаж ворожої «сімдесятдвійки» вистрибував з машини й намагався відбігти… Коли розповідаю, здається, що все тривало довго. Насправді ж той бій стих хвилин за двадцять, якщо не скоріше.
Одразу після бою Геннадій Ковальський написав дружині й неочікувано дізнався про найдорожчий подарунок, який не йде у жодні порівняння з орденами й медалями…
— Дружина надіслала позитивний тест на вагітність. Тож недаремно ми так завзято знищували противника! Чесно скажу, як узнав радісну новину, стало трохи моторошно. Адже чітко усвідомлюю, що ми могли бути й на місці ворогів. Нас урятувало те, що ми все робили швидше й точніше.
