Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Ця війна змінила багатьох,
Ця війна змінила Україну.
Кіборги. Донецьк. Аеропорт,
Що перетворився на руїну.
Каска, броник, берці, автомат,
Друг надійний, що прикриє спину.
Доброволець, патріот, солдат,
Наш герой і гордість України!
Легендарна оборона аеропорту Донецька, яка тривала 242 доби, стала однією з найбільш героїчних і трагічних сторінок неоголошеної Росією війни проти України. Оборона аеропорту вже вписана золотими літерами до підручників військової майстерності. Напередодні Дня пам’яті та вшанування «кіборгів» кореспондент АрміяInform зібрав спогади оборонців Донецького аеропорту та фотокореспондентів про ті звитяжні зимові дні 2015-го…
Анатолій СВИРИД, головний старшина
– До війська мене мобілізували влітку 2014 року. Служив у 90-му батальйоні 95-ї аеромобільної бригади. В аеропорту побував двічі: восени 2014-го та взимку 2015-го. Дні, проведені там, ніколи не зітруться з пам’яті. Особливо поріднилися з хлопцями, з якими боронив цей об’єкт. Адже життя кожного залежало від тих, хто поруч. За кілька тижнів перебування в ДАПі не побачив жодного боягуза. Ніхто не ховався за спини інших. Нас штурмували місцеві бойовики, російські десантники та спецпризначенці. Однак ми не лише втримували свої позиції, але й добряче давали по зубах окупантам та відправляли в «пекло».
Сергій ЛОЙКО, кореспондент Тhе Lоs Аngeles Тіmes, провів в аеропорту кілька діб
– Я побував на багатьох війнах. Та події в Донецькому аеропорту, свідком яких був, пам’ятатиму до кінця своїх днів. Там зустрів надзвичайно мужніх і благородних людей, які були готові вмирати за свої родини, землю, Батьківщину – все те, що називається Україною. Спілкуючись із десятками бійців, від жодного не почув, що він герой і робить щось надзвичайне…
Там воювали представники різних верств населення, з різною освітою та релігійними переконаннями. Втім, склалося враження, що в ДАПі зібралися найкращі люди нашої країни.
Сергій ГАЛЯН, солдат 95-ї аеромобільної бригади
– Хлопці в Донецькому аеропорту перебували в повному оточенні. Адже на верхньому поверсі й у підвалах були вороги. Усю навколишню територію прострілювали снайпери. Це важко усвідомити, що відступити нікуди. Коли заїхав в аеропорт під шквальним вогнем, одразу зрозумів: «Якщо буде найжорсткіший сценарій, відступити не зможемо». Ми всі усвідомили: треба стояти до останнього набою.
Павло САЛІКОВ, боєць Добровольчого українського корпусу на позивний «Фін»
– Я служив у штурмовій роті. Спершу воював у Пісках, де обстріли не вщухали. На бойові завдання з побратимами ходив за межі старого терміналу, займали позиції в районі паливного сховища й за можливості коригували вогонь по танках противника. Стосунки між військовими ЗС України й добровольцями були добрі. Повна взаємодія! Ми виконували накази, які ставив «Редут» – кадровий офіцер, який тоді керував обороною аеропорту. Підтримували один одного, ділилися їжею, водою, боєприпасами. Разом били ворога. Жодної різниці. Ми були рівні, бо стали бойовими побратимами!
Віталій ПАЛАМАРЧУК, воїн 79-ї аеромобільної бригади
– У Донецький аеропорт мій підрозділ увійшов не одразу. Спершу базувалися в Краматорську. Отримавши наказ, звідти й вирушили в аеропорт. Я та побратими зайняли диспетчерську вежу. Це дозволило прохід українських конвоїв в аеропорт. Ми забезпечували доставку всього необхідного захисникам ДАПу.
Максим МИРОНЕНКО, старший сержант
– У район аеропорту я потрапив у складі зведеного загону Повітряних Сил. Зайняли позицію «Зеніт» неподалік ДАПу. Поруч – селище Спартак, в якому перебувало чимало бойовиків. Ми утримували стратегічну висоту, а для проросійських бандформувань стали кісткою в горлі. Для нас вони не шкодували мін та снарядів.
Отримавши від розвідки координати ворожих вогневих точок, ми знищували їхні вогневі укріплення, даючи змогу нашим хлопцям змінювати власні позиції. Під летовищем провів 42 дні. Весною 2015-го демобілізувався. Та за кілька тижнів мене знову призвали до війська, адже Україну треба боронити від озброєної проросійської мерзоти. Заради своєї країни ми щосекунди були готові до смерті…
Руслан ГРЕВЦЕВ, молодший сержант запасу
– Вперше в Донецькому аеропорту опинився восени 2014-го. Загалом у ДАПі побував чотири рази. Щоразу на бронетранспортерах проривалися до Нового терміналу, потрапляли під щільний вогонь. Хлопці навіть жартували, буцімто відстань у 150-200 метрів давалася, немов марафонська дистанція…
Кожна поїздка в аеропорт могла стати квитком в один кінець. Про це знали всі. Однак, не пригадую випадку, аби хтось намагався схитрувати й не поїхати. Всі з честю виконували бойове завдання. Говорити про ті «гарячі» дні можна довго… У моїй пам’яті до останнього подиху залишаться побратими, котрі віддали свої життя за Україну. Пам’ятаймо про них!
Михайло ЩЕРБІНА, полковник ЗС України
– Захисники аеропорту в дні оборони говорили і тепер мені кажуть: «ДАП треба було тримати й утримувати наскільки можливо». Летовище мало не тільки велике стратегічне й військове значення, а й стало символом нашої мужності й державності. Вважаю, що створення України як держави почалося у 2014-му. І сучасна українська нація й армія народжувалися під час Революції Гідності та війни за незалежність. Я був у районі аеропорту… Українські «кіборги» проявили мужність. Навіть коли вони розуміли, що будівлі терміналу падають, хлопці боронили ДАП до останнього.
