Утім, це не відповідає дійсності — насправді противник уже рік не має жодних суттєвих успіхів, адже Сили оборони України уже понад рік стримують російські…
8 січня у Залі Пам’яті, що на території Міністерства оборони України, відбувся щоденний церемоніал вшанування загиблих українських військовослужбовців. Цього дня в різні роки боротьби за незалежність загинули вісім захисників Вітчизни. Вісім ударів «Дзвону пам’яті», вісім салютів, вісім імен і прізвищ…
У пам’ятному заході взяли участь члени родин загиблих бійців, керівництво, офіцери й працівники структурних підрозділів Міністерства оборони та Генерального штабу ЗСУ, курсанти і військовослужбовці столичного гарнізону.
Два з восьми сьогоднішніх ударів Дзвону Пам’яті – за полеглими 5 років тому артилеристами.
Незадовго до опівночі 8 січня 2015 року позиції 12-ї самохідно-артилерійської батареї 4-го самохідно-артилерійського дивізіону 26-ї артилерійської бригади накрили російські «Гради». Від уламків реактивних снарядів тієї трагічної ночі загинули 23-річний старший солдат Олег Яндюк і 35-річний сержант Іван Вовк. Обидва із Житомирщини.
Хлопці – добровольці, які потрапили до першої хвилі мобілізації з різницею в один день – Івана призвали 19, а Олега – 20 березня 2014-го. Познайомилися вони вже в частині. Разом пройшли пекельними дорогами війни у Донецькій та Луганській областях. Різдво у 2015 році зустріли неподалік Щастя. І от наступного дня, коли вогневі позиції батареї розташувалися в полі поблизу села Вільне Новоайдарського району, окупанти відкрили по них вогонь із реактивних систем залпового вогню. Номер обслуги сержант Іван Вовк та телефоніст – лінійний наглядач старший солдат Олег Яндюк загинули.
Про те, якими вони залишилися у пам’яті родин, кореспонденту АрміїInform розповіли рідні полеглих героїв.
Син збирався одружитися, та не судилось…
Спогадами про загиблого сина Олега Яндюка поділилася його мама Ірина Володимирівна, котра цього дня приїхала із села Турчинка Володарсько-Волинського району Житомирщини. Як не важко сьогодні жінці, але вона живе заради пам’яті сина.
Олег Яндюк народився 28 січня 1991 року. Після закінчення школи працював токарем на Іршавському гірничо-збагачувальному комбінаті.
– Коли виник конфлікт на Донбасі, син потрапив у першу хвилю мобілізації. 20 березня 2014-го отримав повістку, поїхав до військкомату. Відправили на Донбас. Кілька разів приїздив додому. Коли приїздив востаннє, у листопаді 2014 року, прохав на комбінаті трактора, щоб викопати копанку, та запустив рибу. Він дуже любив риболовлю. Сильно переживала, щоб із ним нічого не трапилося. Запевняв, що все буде добре, щоб не хвилювалася, – говорить Ірина Володимирівна.
Мати каже, що постійно спілкувалася із сином, він розповідав про свої справи.
– За день до загибелі розмовляла з ним по телефону. Олег повідомив, що коли повернеться, одружиться. Просив купити нові речі. А потім я дізналася, що мою дитину вбили, – говорить жінка.
За словами матері, її син дружив з Іваном Вовком, з яким вони загинули під час обстрілу.
Нині жінка живе спогадами про сина, подумки увесь час звертається до нього. Єдина втіха – новонароджена онука, якою її порадувала менша донька.
Замість привітання з днем народження, дружина отримала звістку про смерть…
Ушанувати пам’ять загиблого воїна Івана Вовка його вдова Тетяна приїхала із села Мала П’ятигірка Андрушівського району.
– Івана вже немає з нами п’ять років. Він був добрим чоловіком, гарним батьком для двох наших синочків, – не стримує сліз Тетяна. – Ми познайомилися в селі Нова Чортория Любарського району, куди я приїхала на роботу. За рік одружилися й переїхали до батьків у Малу П’ятигірку.
Івана Вовка мобілізували до війська 2014-го.
– Коли надійшла повістка, – розповідає Тетяна, – він не ховався. Пішов до військкомату. Потім поїхав на Донбас. Хлопці, які з ним служили, кажуть, що воював він мужньо. 26 березня Іван мав святкувати день народження, вже вдома. Проте, ми його так і не дочекалися…
Про страшну звістку дружина дізналася від знайомих односельців, які зателефонувати й повідомили, що її чоловік загинув. Без батька залишилися двоє неповнолітніх синів – Артем і Юрій.
Упродовж п’яти років бійці із 26-ї бригади не забувають сім’ю загиблого побратима.
– Велику підтримку сім’ї надають товариші із бригади, де служив Іван. Завжди телефонують, дітям привозять подарунки, вітають зі святами, у разі потреби допомагають по господарству. Надає допомогу і Андрушівський військкомат, – каже Тетяна.
Указами Президента України військовослужбовців Олега Яндюка й Івана Вовка посмертно нагороджено орденами «За мужність» ІІІ ступеня.
