Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Підполковник Сергій Лаєвський льотчик 1-го класу, миротворець, кавалер ордена Богдана Хмельницького розповів про бойові польоти за лінію зіткнення, секрети найкращої ескадрильї та паперову тяганину, яка є найбільшим демотиватором.
«До першого обстрілу по борту броньований шолом, чесно кажучи, взагалі не одягав. Та після перших пробоїн — ніби в ньому народився… Пам’ятаю, як сьогодні. Завдання – ротувати групу під лісом, тоді якраз Красний Лиман звільняли. Полетіли двома бортами, я – в голові. Вказали одне місце, а чекали нас в іншому. Довелось летіти через кілька ворожих позицій… «Пірнали» між посадками. Нарешті прилетіли, сигналу немає. Виходять з лісу бійці – хто в чому… 2014-й рік. Наші, не наші, сідати чи в бік отримаємо? Біс його знає! На рішення – лічені секунди! Наче свої. Сіли. Помінялись. І на зліт!
За кілометр від точки висадки нас уже «чекали». Один раз блиснуло, другий. Добре, що на борту досвідчені бійці та й свої стрілки. Насипали їм сповна. Швиденько зв’язався з іншим бортом, повідомив про засідку… Ось так, хоч і з дірками в корпусі, та дотягнули до бази…
«Найцікавіше» виявилось, коли прибули і побачили наслідки обстрілу… Тяги управління практично перебиті, летіли на чесному слові. Техніки швидко залатали дірки й наступного дня полетіли на інше завдання».
«Аби забрати пораненого з нашого блокпоста, часом доводилось пролітати через багато ворожих позицій…»
Це був перший обстріл вертольота підполковника Сергія Лаєвського. А попереду – довгі місяці небезпечних ротацій, із практично нон-стоп бойовими польотами. На війну чоловік потрапив у 28 років. Був хоч і молодим, та вже досить досвідченим командиром екіпажу.
— На початку війни ми всі отримали колосальний досвід, — пригадує Сергій. — Коли ще Краматорськ та Слов’янськ були окуповані, літали на блокпости, Краматорський, Донецький аеропорти… А ще Карачун, Савур-Могила, Амвросіївка. Постійні польоти за лінію зіткнення, яка ще й змінювалась ледь не щогодини. Всюди довелось побувати. Війська стояли осередками. Аби забрати пораненого з нашого блокпоста, часом доводилось пролітати через багато ворожих позицій… Звісно, це ризик. Та часто не було іншої можливості, окрім як із повітря, забрати поранених чи доставити військам їжу, боєкомплект.
«Після евакуації кров змивали пожежним шлангом…»
Пілот розповідає, що поранених забирали з поля бою, коли ще все диміло навколо. Ризикували шалено, бо брали за раз по 25 і більше чоловік. А ще доставляли у заблоковані райони продовольство, боєприпаси…
— Із пораненими було багато історій. Летимо до шпиталю, а один боєць якимось чином проніс на борт автомат. На підльоті до польового госпіталю хтось з медиків клацнув фотоспалахом, а той машинально смикнув затвор. Ледве встигли вгамувати, – продовжує співрозмовник. – Були й інші жахливі та моторошні історії. Пам’ятаю, як хлопець, якому відірвало обидві ноги, у шоковому стані дзвонив комусь по скайпу і жваво розповідав про те, що з ним трапилось… Після евакуації кров змивали пожежним шлангом…
«І в горах висаджувались, і на морі літали…»
Нині підполковник Сергій Лаєвський – командир вертолітної ескадрильї. Саме її у бригаді називають найкращою.
– Цього року справді зробили дуже багато, − говорить Лаєвський. – Вперше за роки незалежності підготували екіпажі до групових польотів уночі. Ми і на полігонах відлітали, і в горах висаджувались, і на морі літали, і десантників евакуювали, і вночі стріляли… У результаті зростає наш рівень, вже й не соромно. Аби ще з технікою питання вирішувалось, бо вся надія на інженерів.
«Усі оці журнали, перевірки журналів найбільші демотиватори, особливо для прогресивної молоді»
Фронтові польоти – ризик і небезпека, та Сергій Олександрович зізнається, що саме там, на Донбасі – справжнє життя: «Саме тоді, коли втомлений маневруєш поміж високовольтними лініями, коли через напруження й бойовий азарт ледь не зупиняється серце… У ППД – інше життя. Найбільше засмучують папірці, інструкція інструкцію доганяє. Щоразу обіцяють зменшити паперову тяганину, однак папірців, зазвичай, стає удвічі більше… За два попередні дні я тричі збирав підписи в особового складу про якісь чергові заходи безпеки… Всі оці журнали перевірки журналів найбільші демотиватори, особливо для прогресивної молоді».
Фото – Владислава Дем’яненка
