Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
Нині на першій лінії оборони в районі бойових дій на Донбасі камуфльоване фарбами обличчя спостерігача, розвідника, снайпера, дозорного стало майже прописом. Втім, багато хто з новачків мажеться фарбами на власний розсуд, стаючи ласою мішенню для ворожих стрільців.
Головних їхніх помилок дві: зайва контрастність мазків «макіяжу» і неправильне застосування чи поєднання кольорів, коли обличчя починає помітно вирізнятися на тлі камуфляжу, тіла чи кольорової палітри місцевості. І… стає маркером для снайпера!
Історичний факт. Законодавцем бойового камуфляжу обличчя взимку став легендарний фін Сімо Хяюхя на прізвисько «Біла смерть». У 1939-му всього за 100 днів радянсько-фінської війни він убив 705 ворожих солдатів!
Тактика Сімо передбачала добре знання території і безліч хитрощів. Наприклад, він стріляв з відкритого прицілу, що дозволяло тримати голову на кілька сантиметрів нижче за снайперів противника. А ті завше користувалися оптичним прицілом, який нерідко покривався інеєм та блікував на сонці.
За 100 днів війни снайпер Сімо Хяюхя знищив 705 ворожих солдатів
Утім, найцікавішою видумкою Сімо стала звичайна біла маска з прорізами для очей. Відтак невидима «Біла смерть» настільки дошкулила ворогу, що для її знищення створили спеціальний загін. А коли і він не впорався із завданням, радянське командування наказало просто бомбити квадрати на місцинах, де Сімо… вірогідно міг бувати!
Із часів Хяюхя найпростішим, але ефективним способом зимового камуфляжу залишається білий або глиняно-білий колір для захисного костюму й відповідна біла маска для обличчя. За використання світлої балаклави незахищені нею ділянки просто тонують світлими фарбами (очні западини, повіки).
А от в інші пори року адекватна розмальовка потребує деяких знань. Бо різкі риси обличчя на ділянках очей, навколо носа, губ і щелеп формують певну візуальну структуру, яка його видає миттєво. Приміром, вам колись доводилося розглядати розмите чорно-біле фото? Навіть якщо ви не зможете впізнати саму людину, ви легко визначите розташування обличчя.
Ті штрихи, які видають обличчя, є всього-на-всього світлотінями. Людська увага сприймає їх автоматично – навіть на неживих предметах, як хмара чи поверхня Місяця. Тому ці тіні слід приховати і водночас спотворити. Щоб досягти такого ефекту, використовують світлий тональний крем чи тональний олівець для більшості «глибоких» рис обличчя. І навпаки, інші кольори – для «випуклих» частин. І в жодному разі не «замінюють» тіні повністю – інакше відтворюється та ж сукупність тіней, але в «негативі».
На практиці частіше використовують три стандартні типи фарб для обличчя: суглинок (глиняний колір), світло-зелений і чорний
Важливо! Слід використовувати лише ті кольори, які відповідають домінантним кольорам оточуючого середовища. Для прикладу, не варто користуватися світло-сірим, якщо це не переважаючий колір у ландшафті.
Цю ж кольорову гаму відтворюють на зворотному боці долонь, якщо не використовують рукавиць. Руки рухаються значно частіше, ніж голова. І, оскільки будь-який рух руйнує маскування більше, ніж щось інше, світлі руки працюють як сигнальні прапорці.
Зазвичай, щоб правильно нанести розмальовку, солдати допомагають один одному, одразу ж контролюючи досягнутий ефект. Блискучі частини тіла – чоло, вилиці, ніс, вуха і підборіддя – фарбують у темні кольори, а тіньові (або затемнені) – навколо очей, під носом і підборіддям – у світло-зелені, коричневі та чорні відтінки. Крім обличчя, розфарбовують і шию. Практично частіше за інші використовують три стандартні типи фарб для обличчя: суглинок (глиняний колір), світло-зелений та чорний.
Чотири кроки, які роблять обличчя непомітним. Гортайте зображення:
