Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Служба в десантній бригаді закінчилась. А шлях до спорту… відкрився
Ветеран ЗСУ Ігор Безкаравайний контрактником служив у 93-й окремій механізованій бригаді (нині ‒ «Холодний Яр»). Із початку війни і до поранення брав участь у бойових діях на Сході держави. У 2015 році в районі Карлівки, що на Донеччині, зазнав поранення, підірвавшись на протитанковій міні. Нині незламний дух ветеран демонструє у підготовці до міжнародних «Ігор нескорених», що відбудуться у травні наступного року.
До війни чоловік жив звичним життям: був підприємцем, займався продажем запчастин для автівок. Проте він як громадянин, патріот і здоровий чоловік осторонь не лишився – коли тільки-но розгортались події на Сході, уклав контракт із ЗСУ й подався на фронт.
– Вважаю, що це найкраще, чим міг би допомогти країні. Піти разом із небайдужими і стати на захист своєї держави,‒ розповів Ігор.
Чоловік уже втретє спробує себе в «Іграх», проте вперше потрапив до збірної, чим дуже пишається. – Насправді після війни дещо випав із ветеранського руху, проте «Ігри нескорених» – чудова можливість бути і діяти в цьому напрямку. Це змога через призму ветеранської спільноти транслювати будь-якій людині, що всі питання до власного тіла закладені тільки у нашій голові. Чудова і ефективна можливість свій приклад і настрій донести всьому світу. Взагалі, Принц Гаррі – красунчик, який об’єднує людей задля корисної і позитивної мети, ‒ поділився Ігор Безкаравайний.
Про бойовий досвід ветеран розповідає скромно і без пафосу. – Я звичайний водій БМП-2. Моя задача проста – щоб машина їхала швидко, і всіх живих привіз і вивіз, а з цим я добре справлявся, ‒ розповів ветеран.
У складі десантного підрозділу водій-механік Безкаравайний об’їздив чи не всю Донеччину. Основні бойові точки – райони навколо ДАПу, Піски, Водяне й Карлівка…
‒ Пам’ятаю, як вів колонну… Про замінований шлях ніхто не здогадувався. І раптом вибух… Все трапилось миттєво. Екіпаж нашої «бехи» швидко і досить кваліфіковано надав першу медичну допомогу, при тому, що хлопці й самі зазнали контузій… Я тоді був найважчим, ‒розповів Ігор.
Після евакуації йому зробили низку операцій, у результаті – ампутація лівої нижньої частини кінцівки. Служба в десантній бригаді закінчилась. А шлях до спорту… відкрився. Киянин не здавався і таки виборов шанс узяти участь в Invictus Games-2020.
– Найважче – це очікування своїх результатів. У цей раз бажання представити Україну перемогло, ‒ говорить Ігор.
Героя підтримує майбутня дружина Олена, побратими і друзі. – З холодноярівцями підтримуємо дружній зв’язок, час від часу бачимось й не забуваємо один про одного, ‒ ділиться співрозмовник.
‒ Я щасливий, бо учасник «Ігор». Бо зібралася реально крута команда «нескорених», чудовий тренерський склад, достатня кількість фізичних навантажень. Перший табір видався цікавим та атмосферним. Упевнений: на наступних зборах ми ще більше зблизимось духом і настроєм, а на змаганнях гідно представимо нашу державу, ‒ зазначив спортсмен.
Довідково: Ігор Безкоровайний представлятиме збірну в дисциплінах – веслування на тренажері й плавання. До участі в «Іграх» був аматором у спорті й займався для покращення фізичного стану
«Кожен має бути запасним, аби захистити домівку, свій регіон, власну країну….»
22-річним хлопцем Іван Герецун потрапив на фронт. Єдиний учасник «Ігор нескорених» із Буковини. Боєць 80-ки і ветеран ЗСУ. У районі АТО – водій мінометного розрахунку, виконував бойові завдання на Луганщині. Моторошні згадки і поранення не зламали його – нині учасника Іnvictus Games 2020.
‒ Коли ще в школі навчався, дуже мріяв стати військовим. Або хоча б строкову відслужити… ‒ починає діалог співрозмовник. ‒ Вважаю, що кожен справжній чоловік має це зробити вчасно, без усіляких ухилянь, дурних причин і так далі, ‒ наголосив Іван.
На той час юнаку відмовляли, говорили, що з його зростом і плоскостопістю не візьмуть. Він відучився у місцевому навчальному закладі іще рік. Згодом настирного юнака направили на строкову до 80-ї окремої аеромобільної бригади (нині – окрема десантно-штурмова, святкує своє 40-річчя). Так трапилося, що і добровольцем у 2014 році хлопця зарахували до тієї ж десантної бригади.
‒ Одразу ніхто не збагнув, що таке війна… Осмислення прийшло, коли зазнали перших втрат. Пам’ятаю, як повідомили, що три БТРи потрапили у ворожу засідку, тоді загинули десятеро побратимів. А наш підрозділ стояв поряд… Бачив, як товариші гинули від прямих влучань снарядів, ‒ згадує воїн.
Фейкові повідомлення надходили і військовим. От, Іван розповів, що під час виконання бойових завдань у Щасті навпроти Луганської ТЕС, уночі пролунала команда «збір по тривозі», нібито через україно-російський кордон прорвалася колона ворожих БТР і рухається убік наших позицій.
‒ Тоді було усім моторошно… Проте кожен, як і нині, готовий до будь-яких провокацій, ‒ говорить Іван.
Якось позицію, де був Іван, обстріляли з «Граду».
– Це було 17 липня 2014-го… Приблизно за півгодини після збиття терористами «Боїнгу» рейсу MH17. Снаряд розірвався близько 7-8 метрів від нас. У хлопців осколкові, в мене – осколкові у спину, таз і контузія. Евакуація… Лікування у Щасті, Харкові, Києві, ‒ поділився ветеран.
Іван Герецун розповів, що для нього морально складно перенести усе побачене, почуте і відчуте на собі. – Це велика психологічна травма. Так, усі люди індивідуальні, проте це важко перенести кожному… Допоміг психолог. Вважаю, що людям варто звертатись до кваліфікованих людей і не соромитись цього, потім стає краще, ‒ мовить Іван.
Участю в «Іграх нескорених» молодий ветеран хоче підтримати бійців, показати, що робота над собою дає хороший результат і здаватися не треба.
Іван працює далекобійником. Говорить, що всі краєвиди, які бачить дорогою, тішать. Люди, яких зустрічає, як правило – позитивні й цікаві.
‒ А про «Ігри» дізнався з соцмереж. Мені пощастило, що я тут. Займався спортом із дитинства, а нині вдосконалююсь з професійними тренерами. Хіба це не чудово? ‒ розповів учасник Invictus Games.
Ігор та Іван мріють, аби український прапор неодноразово здійнявся над п’єдесталом. Підтримаємо «нескорених», бо вони по-справжньому знають цінність життя і прикладом своїм доводять незламність українського народу.
