Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
71-річний рядовий у відставці Едуард П’янков досі у строю. Він – працівник Збройних Сил України, який, попри свій більш ніж поважний вік, дасть фору будь-кому з молодих водіїв за рівнем майстерності! Та й тиск у Едуарда Миколайовича, як у льотчика! Щоправда, в цілому прекрасним станом здоров’я чоловік похвалитися не може. Та й не дивно: було в його водійському житті майже чверть століття тому те, від чого здоров’я аж ніяк не додається…
Вінничанин Едуард П’янков строкову службу проходив у залізничних військах, у Прибалтиці. Спочатку – в Черняховську, потім разом із товаришами по службі “тягнув” залізничну гілку Таллінн – Пярну. А коли повернувся до Вінниці, невдовзі став працювати водієм.
У рік Чорнобильської катастрофи Едуард Миколайович працював у структурному підрозділів Міністерства енергетики – у Східному підприємстві електромереж. На “Колхіді” возив кабелі, дроти, різноманітне обладнання. Водієм був досвідченим, одним із найкращих. Та й вік уже мав зрілий: сини, Володимир та Віктор, на той час були старшокласниками.
1 вересня 1986 року начальник автомобільної служби підприємства відібрав чотирьох найбільш досвідчених водіїв, які мали право керувати всіма категоріями автомобільного транспорту, та відрядив до Чорнобиля. Термін відрядження був незначний – якихось 15 діб, проте водії добре розуміли, куди вони їдуть… Це в травні ще нічого про Чорнобильську атомну електростанцію ніхто до пуття не знав. А вже влітку назва цього міста чорною звісткою облетіла весь світ.
Потягом вінницькі водії доїхали до Києва, а вже звідти сотні водіїв, які все прибували й прибували до української столиці з усього Радянського Союзу, автобусами відправляли до Чорнобиля. Прибулих водіїв, серед яких були й вінничани, поселили у приміщенні клубу колишньої маслосирбази.
– Народу – тьма, – згадує Едуард Миколайович. – Я досі не можу зрозуміти, нащо стільки людей туди було звозити! Якщо охарактеризувати ті дні двома словами, то відверто скажу так: хаос і бардак…
Едуард П’янков отримав невеличку польську вантажівку, на якій протягом двох тижнів возив продукти на об’єкти різного призначення та в їдальні. Їхав дорогою, яку постійно поливали водою, аби радіоактивна пилюка не розповсюджувалася. Їхав, а обабіч дороги стояв ліс – жовтий… Навіть із сосон голки пообсипалися! Коли проїжджав через села неподалік від Чорнобиля, то бачив лише порослі бур’янами подвір’я та занедбані городи й поля. А коли повертався до місця дислокації на обід чи вечерю, здавали на перевірку особисті дозиметри. Дозиметристи перевіряли окремо й взуття тих, хто прибував із забрудненої зони. І скільки це взуття показувало рентгенів, одному Богові відомо! Самі ж дозиметристи ніколи показники своїх приладів перед водіями не озвучували…
По 10-12 годин на день водії перебували за кермом. Коли вже пізно увечері потрапляли до клубу, сил майже не лишалося. Поруч із Едуардом Миколайовичем у клубі ночували колеги-водії, хлопці з Кіровограда, Запоріжжя та Дніпропетровська.
Коли 15 діб пролетіли у важкій водійській праці, Едуард та його товариші здали свої дозиметри, і – додому. Цілий місяць відпустки він все ніяк не міг відіспатися та по-справжньому відпочити після Чорнобиля… А після відпустки повернувся до виконання своїх обов’язків на автобазі електромереж.
Одночасно із розвалом Радянського Союзу розвалювалися й припиняли своє існування тисячі підприємств по всій країні. Не стало винятком і те, де працював Едуард П’янков. І тоді ж, у 1992 році, створювалися Збройні Сили України. Дізнавшись від знайомих водіїв, що військові невдовзі отримуватимуть нову техніку, а відтак мають з’явитися вакантні водійські посади, рядовий запасу П’янков пішов до командира окремої бази забезпечення штабу Командування ВПС України. Відтоді ось уже 27 років працівник Збройних Сил України Едуард П’янков їздить за кермом самоскида КамАЗ-55111.
За “чорнобильську” сторінку своєї біографії Едуард Миколайович ще тоді, наприкінці вісімдесятих, отримав нагрудний знак “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС”, а також – статус ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС 2-ї категорії.
Від Збройних Сил України, у яких ця людина не служить, а працює, Едуард Миколайович П’янков отримав набагато більше, ніж один нагрудний знак. В останні роки він тричі отримував нагороди – від Міністра оборони, начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України та командувача Повітряних Сил. Самовіддану працю висококваліфікованого водія Батьківщина оцінила заохочувальною відзнакою Міністерства оборони – медаллю “15 років Збройним Силам України”, почесним нагрудним знаком начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України “За самовіддану працю” та пам’ятним нагрудним знаком командувача Повітряних Сил Збройних Сил України “За сприяння Повітряним Силам Збройних Сил України”, іншими відзнаками та численними грамотами.
