Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Киянка Юлія Паєвська, яку на фронті знають більше як «Тайра», пішла на фронт після подій на Майдані. Тренер з айкідо з 20-річним стажем за час війни на Донбасі врятувала понад 500 наших захисників – спочатку як командир евакуаційно-медичного добровольчого підрозділу «Ангели Тайри». А більше року тому вона підписала контракт із ЗСУ. Визнана Народним героєм України. Тепер «Тайра» – командир евакуаційного відділення 61-го мобільного госпіталю та учасниця «Ігор нескорених», активно готується до міжнародних змагань у складі Національної збірної.
Торік взимку кореспондентка АрміяInform познайомилася з Юлією в Маріуполі. Це було трихвилинне спілкування. Легендарну рятівницю знають, певно, чи не в усіх підрозділах війська. Тоді вона надавала меддопомогу воїнам 79-ї.
А нині ж, на відкритті тренувального табору Invictus Games, спілкування почалось з тієї ж усмішки, яку ми бачили в Маріуполі. – Я можу не пам’ятати імен, але обличчя і місця завжди у пам’яті, – відповіла мені «Тайра».
Це не дивно, бо для Юлії врятовані бійці – брати, а підрозділи – родини. Навіть учасники проєкту зазначають: «Хто не знає Тайру? Тайру знають усі!»
«…Усі, кого евакуювала – брати, без винятку!»
– Мій шлях почався з Майдану. Я весь «двіж» бачила на власні очі, усе це було, немов учора… – каже Юлія.
Спочатку жінка надавала меддопомогу під кулями на Грушевського, пізніше викладала тактичну медицину на полігонах військовим, а згодом – на фронті…
– Ми бачили, що тоді постала велика проблема з наданням первинної медичної допомоги в районі АТО. Вирішили з однодумцями лишитись на фронті. Сформувався колектив під назвою «Ангели Тайри», які досі існують. У них є два крила: одне – цивільне, а друге – військове. Добровольцем надавала допомогу чотири роки, – розповідає Юлія Паєвська.
Спливло більше року, як «Тайра» уклала контракт із ЗСУ.
– Дуже цим пишаюсь, – говорить Юлія.
На питання: як її «затягло» в медицину в іпостасі тренера з айкідо, вона відповіла, що спорт і травми – нероздільні. Тому вчилась і медицині. У житті Юлії так склалося, що їй завжди «щастило» на аварії. У них утрапляли близькі друзі й доводилося їм постійно допомагати.
На питання про кількість врятованих відповідає – понад 500. – За п’ять років це абсолютно нормально, – скромно говорить Юлія. А ще, не менш важливим є те, що тактичній медицині за роки війни «Тайра» навчила близько 8 тисяч людей.
Евакуація під обстрілами «на нулях», у зонах видимості – завжди справа ризикована фізично і складна морально. «Тайра» під час виконання бойової евакуації військовослужбовця зазнала травми кульшових суглобів.
– Завантажуючи в машину пораненого солідної комплекції, я неоковирно повернулась, упала й не змогла підвестися. Довелося замінювати обидва тазостегнових суглоби. Поставили один титановий ендопротез, а згодом – другий. Виконуючи призначення лікарів, проходила на милицях два місяці, хоча вже готова була зістрибнути з них раніше, – розповідає Юлія.
Медики готові віддавати життя заради інших. Для них у той момент існує тільки поранений, швидкість і якість їхньої роботи.
Тренер і президент федерації айкідо «Мутокукай–Україна» з 5 рівнем не тільки фізично сильна жінка, а й морально.
– Кожна евакуація специфічна. І щоразу є «сюрпризи». Це так само як не існує однакових поранень. Так само немає типових за складністю евакуацій. Кожну з них пам’ятаю. Часто підходять хлопці: «Тайра, ти мене вивозила! Пам’ятаєш?». А я жива людина, і не можу пам’ятати всіх. Питаю, яке поранення було, і починаю згадувати, який це був приблизно рік, і де. І одразу впізнаю людину за ситуацією і його поранення. Всі поранені, з якими мала справу – брати, без винятку! – розповіла Юлія.
За своїми «тяжкими» медик спостерігає, скільки б часу не минуло.
– Іноді зустрічаюся і цікавлюся, як проходить лікування. Для мене надзвичайно важливий процес повернення побратимів до здоров’я і мирного життя. Щоразу неймовірно радію за їхні успіхи, – розповіла пані медик.
Окрім таланту рятувати, Юлія Паєвська має ще здібність до творчості. Наприклад, професійно займалась дизайном, є художньою керамісткою зі стажем.
– Я взагалі багата на таланти, – сміється пані військова, – знаєш, «такмед» – теж для мене своєрідна творчість. Так, ми діємо до відповідних протоколів, проте вчасно дійти рішення, дати оперативно оцінку ситуації – найважливіші аспекти. Тільки досвід і вміння бачити, – додає співрозмовниця.
«…Наші тіла мають обмеження. Але не дух. Він – незламний!»
– Проєкт Invictus Games – як на мене, це ідеальна ідея. Вирішила взяти участь у ньому, аби своїм прикладом дати поштовх і натхнення пораненим братам. Показати, що життя не закінчується на цьому. Так, мене багато хто знає, тому і прийшла взяти участь, щоб їх підтримати йти вперед, не здаватися. Щоб, коли переглядаючи Ігри, мої евакуйовані доєднались до них наступного року. Напевне, я саме у такий спосіб зможу бути корисною країні. Насправді, наші тіла мають усілякі обмеження, але не дух. Він – незламний. Саме це є гаслом Ігор, – зазначає «Тайра».
Нині ж, Юлія – єдина жінка у збірній. Звертаючись до команди, тренери говорять: «Слухайте уважно, хлопці і Юлія». А якщо машинально про це забувають, кожен ладен виправити… « І Юля!»
Жінка представлятиме Україну в дисципліні «стрільба із лука». Учасниця говорить, що спробувала себе у цьому виді спорту нещодавно. Для новачків – це справа не з легких. На відкритому тренуванні для представників ЗМІ та партнерів проєкту, «Тайра» показала майстер-клас.
Можу сказати, що в цьому виді спорту все має бути чітко й злагоджено: слід мати терпіння, величезну концентрацію і неабиякий самоконтроль. Зазвичай перед пострілом лучник повинен розслабитися, його розум звільняється від сторонніх думок, перш ніж відпустити стрілу. А коли стріляєш, пробуджується відчуття, що ти – супергерой.
Юлія постріли робить легко, впевнено, як кажуть, «на автоматі». Крім цього, «Тайра» представлятиме Україну і в пауерліфтингу.
– Ваша підтримка дуже важлива для наших Нескорених. Підтримайте українську збірну. Завдяки нашим хлопцям і дівчатам, ви живете як вільні люди. Це означає, що ми добре робимо свою роботу, – звернулась до всіх українців учасниця «Ігор нескорених – 2020».
Читайте також: Учасник «Ігор нескорених – 2020» Артем Лукашук: «донецький» із Черкас
