Саме такою можливістю скористалася військовослужбовиця 152-ї окремої єгерської бригади з позивним «Ніка». Про свій військовий шлях та повернення до війська вона розповіла кореспонденту АрміяInform. Бажання…
Киянка Юлія Паєвська, яку на фронті знають більше як «Тайра», пішла на фронт після подій на Майдані. Тренер з айкідо з 20-річним стажем за час війни на Донбасі врятувала понад 500 наших захисників – спочатку як командир евакуаційно-медичного добровольчого підрозділу «Ангели Тайри». А більше року тому вона підписала контракт із ЗСУ. Визнана Народним героєм України. Тепер «Тайра» – командир евакуаційного відділення 61-го мобільного госпіталю та учасниця «Ігор нескорених», активно готується до міжнародних змагань у складі Національної збірної.
Торік взимку кореспондентка АрміяInform познайомилася з Юлією в Маріуполі. Це було трихвилинне спілкування. Легендарну рятівницю знають, певно, чи не в усіх підрозділах війська. Тоді вона надавала меддопомогу воїнам 79-ї.
А нині ж, на відкритті тренувального табору Invictus Games, спілкування почалось з тієї ж усмішки, яку ми бачили в Маріуполі. – Я можу не пам’ятати імен, але обличчя і місця завжди у пам’яті, – відповіла мені «Тайра».
Це не дивно, бо для Юлії врятовані бійці – брати, а підрозділи – родини. Навіть учасники проєкту зазначають: «Хто не знає Тайру? Тайру знають усі!»
«…Усі, кого евакуювала – брати, без винятку!»
– Мій шлях почався з Майдану. Я весь «двіж» бачила на власні очі, усе це було, немов учора… – каже Юлія.
Спочатку жінка надавала меддопомогу під кулями на Грушевського, пізніше викладала тактичну медицину на полігонах військовим, а згодом – на фронті…
– Ми бачили, що тоді постала велика проблема з наданням первинної медичної допомоги в районі АТО. Вирішили з однодумцями лишитись на фронті. Сформувався колектив під назвою «Ангели Тайри», які досі існують. У них є два крила: одне – цивільне, а друге – військове. Добровольцем надавала допомогу чотири роки, – розповідає Юлія Паєвська.
Спливло більше року, як «Тайра» уклала контракт із ЗСУ.
– Дуже цим пишаюсь, – говорить Юлія.
На питання: як її «затягло» в медицину в іпостасі тренера з айкідо, вона відповіла, що спорт і травми – нероздільні. Тому вчилась і медицині. У житті Юлії так склалося, що їй завжди «щастило» на аварії. У них утрапляли близькі друзі й доводилося їм постійно допомагати.
На питання про кількість врятованих відповідає – понад 500. – За п’ять років це абсолютно нормально, – скромно говорить Юлія. А ще, не менш важливим є те, що тактичній медицині за роки війни «Тайра» навчила близько 8 тисяч людей.
Евакуація під обстрілами «на нулях», у зонах видимості – завжди справа ризикована фізично і складна морально. «Тайра» під час виконання бойової евакуації військовослужбовця зазнала травми кульшових суглобів.
– Завантажуючи в машину пораненого солідної комплекції, я неоковирно повернулась, упала й не змогла підвестися. Довелося замінювати обидва тазостегнових суглоби. Поставили один титановий ендопротез, а згодом – другий. Виконуючи призначення лікарів, проходила на милицях два місяці, хоча вже готова була зістрибнути з них раніше, – розповідає Юлія.
Медики готові віддавати життя заради інших. Для них у той момент існує тільки поранений, швидкість і якість їхньої роботи.
Тренер і президент федерації айкідо «Мутокукай–Україна» з 5 рівнем не тільки фізично сильна жінка, а й морально.
– Кожна евакуація специфічна. І щоразу є «сюрпризи». Це так само як не існує однакових поранень. Так само немає типових за складністю евакуацій. Кожну з них пам’ятаю. Часто підходять хлопці: «Тайра, ти мене вивозила! Пам’ятаєш?». А я жива людина, і не можу пам’ятати всіх. Питаю, яке поранення було, і починаю згадувати, який це був приблизно рік, і де. І одразу впізнаю людину за ситуацією і його поранення. Всі поранені, з якими мала справу – брати, без винятку! – розповіла Юлія.
За своїми «тяжкими» медик спостерігає, скільки б часу не минуло.
– Іноді зустрічаюся і цікавлюся, як проходить лікування. Для мене надзвичайно важливий процес повернення побратимів до здоров’я і мирного життя. Щоразу неймовірно радію за їхні успіхи, – розповіла пані медик.
Окрім таланту рятувати, Юлія Паєвська має ще здібність до творчості. Наприклад, професійно займалась дизайном, є художньою керамісткою зі стажем.
– Я взагалі багата на таланти, – сміється пані військова, – знаєш, «такмед» – теж для мене своєрідна творчість. Так, ми діємо до відповідних протоколів, проте вчасно дійти рішення, дати оперативно оцінку ситуації – найважливіші аспекти. Тільки досвід і вміння бачити, – додає співрозмовниця.
«…Наші тіла мають обмеження. Але не дух. Він – незламний!»
– Проєкт Invictus Games – як на мене, це ідеальна ідея. Вирішила взяти участь у ньому, аби своїм прикладом дати поштовх і натхнення пораненим братам. Показати, що життя не закінчується на цьому. Так, мене багато хто знає, тому і прийшла взяти участь, щоб їх підтримати йти вперед, не здаватися. Щоб, коли переглядаючи Ігри, мої евакуйовані доєднались до них наступного року. Напевне, я саме у такий спосіб зможу бути корисною країні. Насправді, наші тіла мають усілякі обмеження, але не дух. Він – незламний. Саме це є гаслом Ігор, – зазначає «Тайра».
Нині ж, Юлія – єдина жінка у збірній. Звертаючись до команди, тренери говорять: «Слухайте уважно, хлопці і Юлія». А якщо машинально про це забувають, кожен ладен виправити… « І Юля!»
Жінка представлятиме Україну в дисципліні «стрільба із лука». Учасниця говорить, що спробувала себе у цьому виді спорту нещодавно. Для новачків – це справа не з легких. На відкритому тренуванні для представників ЗМІ та партнерів проєкту, «Тайра» показала майстер-клас.
Можу сказати, що в цьому виді спорту все має бути чітко й злагоджено: слід мати терпіння, величезну концентрацію і неабиякий самоконтроль. Зазвичай перед пострілом лучник повинен розслабитися, його розум звільняється від сторонніх думок, перш ніж відпустити стрілу. А коли стріляєш, пробуджується відчуття, що ти – супергерой.
Юлія постріли робить легко, впевнено, як кажуть, «на автоматі». Крім цього, «Тайра» представлятиме Україну і в пауерліфтингу.
– Ваша підтримка дуже важлива для наших Нескорених. Підтримайте українську збірну. Завдяки нашим хлопцям і дівчатам, ви живете як вільні люди. Це означає, що ми добре робимо свою роботу, – звернулась до всіх українців учасниця «Ігор нескорених – 2020».
Читайте також: Учасник «Ігор нескорених – 2020» Артем Лукашук: «донецький» із Черкас
