Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Без конспекту
4-й навчальний корпус Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. В одній з аудиторій заняття з основ військового управління з другокурсниками проводить майор Ярослав Стеців.
– Раптові й нестандартні дії навіть невеличкого підрозділу під час виконання бойового завдання дуже часто вирішують долю важливої спецоперації, – наголошує курсантам викладач і продовжує. – Наведу приклад з реальних бойових дій. Групі десантників на БМП для виконання спеціального завдання належить «пройтися» кілька кілометрів захопленою російсько-терористичними військами територією. Але, за розвідданими, дорогу перекрив ворожий блокпост. Командир групи приймає, на перший погляд, ризикове рішення: пройти його на великій швидкості. Зухвалий кидок десантників – повна несподіванка для ворога. Цей маневр став початком успішної операції.
Майор наводить низку прикладів зі свого досвіду, оперує беззаперечними фактами, розповідає історії з бойової діяльності підрозділу. Іноді ставить запитання: «А як вчинили б ви? Яке б рішення прийняли?» Заняття проходить як діалог учителя з учнями, а не у форматі лекції. Час від часу курсанти засипають викладача запитаннями, цікавляться подробицями бойових дій. І отримують аргументовані відповіді. Іноді офіцер примушує курсантів знаходити відповідь на свої ж запитання.
Спостерігаю за діалогом молодого викладача з курсантами і пригадую першу зустріч з Ярославом Стецівом у березні 2015-го, коли він тільки-но повернувся з Лондона, де йому виготовили протез і поставили на ноги.
Номер наказу про нове призначення записав на серветці
Ми сиділи в київському парку на лавці й Ярослав розповідав, як виникло в нього бажання стати офіцером. Як навчався у найпрестижнішому, за його словами, навчальному закладі – академії сухопутних військ. Про перші самостійні кроки в іпостасі командира взводу десантників. А потім була війна і фатальне 25 серпня: під Хрящуватим, що на Луганщині, рятуючи побратимів, опинився в зоні обстрілу. Вибухом гранати відірвало ліву ногу, праву прошило осколками.
– У вінницькому шпиталі лікар якось запитав, чим планую далі займатись, – розповідав мені тоді ще старший лейтенант Стеців. – І було два шляхи: йти вчитись у цивільний виш і здобувати інший фах або поборотись за право продовжувати службу. Найбільше боявся залишитись поза армією.
Рідна академія висловила готовність надати офіцеру можливість проявитися на посаді викладача. Але тоді ще не було механізму, за яким поранені військові могли б лишатися на службі. По кожному такому офіцеру керівництво Міноборони приймало окреме рішення. Стеціву довелось двічі приїздити на Повітрофлотський, 6. Уперше ще без протеза, коли проходив реабілітацію в санаторії «Конча-Заспа». І вдруге, вже маючи протез.
На другий день після зустрічі в парку ми з Ярославом побували в кабінеті заступника глави оборонного відомства. Стеців знову впевнено підтвердив бажання зостатись на службі, попри можливі труднощі.
Коли вийшли з кабінету високого начальника, Ярослав зізнався: присутність на зустрічі журналіста додала йому впевненості, а оприлюднення обіцянки посадовця у засобах масової інформації мала сприяти зняттю всіх бюрократичних бар’єрів. Утім, не обійшлося без тривалого очікування рішення щодо подальшої долі офіцера.
5 травня 2015 року в Стеців було свято, за столом зібралася вся сім`я.
–В якийсь момент «заграв» телефон, – пригадує Ярослав. – Підніс його до вуха і почув найбажанішу новину для мене: підписано наказ начальника Генштабу про переведення з військової частини до almamater. Цей же наказ автоматично залишав мене на військовій службі. Меж радості не було –настало подвійне родинне свято. Номер наказу одразу записав на серветці…
Боятись помилитись під час навчання – найгірше, що може бути
В академії Стеціва призначили начальником навчально-тренувального комплексу. Спочатку викладав студентам військової кафедри розвідку і військово-спеціальну підготовку, зокрема технічні засоби розвідки. Через півтора року отримав чергове звання «капітан», а у жовтні 2017-го його призначено викладачем кафедри тактико-спеціальних дисциплін.
– Викладаю основи військового управління. Дисципліна ця складається з двох розділів: стандарти Збройних Сил і євроатлантичні процедури та стандарти управління підрозділами, – пояснює Ярослав Стеців. – Цей предмет так складено, щоб курсант міг зрозуміти й порівняти переваги і недоліки того чи іншого стандарту. І коли ми перейдемо на порядок роботи командира взводу за стандартами НАТО, тоді він зможе плавно все усвідомити.
Майор Стеців переконаний: під час переходу на стандарти НАТО слід обов’язково враховувати досвід війни на Донбасі. Крім того, викладачі мають розуміти, як імплементувати ці стандарти у свої дисципліни.
– Я у викладацькій роботі використовую кейс, – ділиться Ярослав. – Він виключає подачу великої кількості теорії, різноманітних слайдів. Натомість там є опис реальних бойових ситуацій. Курсантам пропонуємо аналізувати тактичну обстановку, дослідити ситуацію, розібратися в можливому застосуванні сил, запропонувати командирські рішення і вибрати краще з них. Намагаємось розвивати критичне мислення, щоб майбутній офіцер колись сам на полі бою міг правильно діяти. Боятись помилитись під час навчання – це найгірше, що може бути.
В арсеналі молодого викладача кілька розроблених кейсів, які курсанти розв’язують на заняттях. За словами Ярослава, йому, можливо, трохи легше, ніж колегам завдяки бойовому досвіду.
– Коли пояснюю якийсь маневр мотопіхотного взводу за стандартами НАТО, то, аби курсанти не сприймали це як теоретичну конструкцію, прагну навести приклади зі свого донбаського досвіду, – говорить Стеців. – І це спрацьовує. Курсанти швидше повірять майору, який той чи інший підхід випробував «на власній шкурі».
Довіру курсантів до навчального матеріалу викладачу слід заслужити, – переконаний Ярослав. Для цього слід постійно вдосконалювати формийого подачі, говорити доступною мовою. І не боятися аналізувати допущені помилки в бойових операціях, відповідати на незручні питання.
–Коли курсанти під час комплексного тактичного тренування в Центрі імітаційного моделювання змагаються за право сісти на командирське місце і пропонувати рішення на бій, це мені як бальзамом до ран, – усміхається майор Стеців і риторично запитує: «А що може бути найкращим для викладача, ніж бачити неймовірно вмотивованих курсантів?»
