З першого дня війни українці шукають відповіді на запитання, над якими ніколи не замислювалися раніше. Що робити? Як захиститися? Як…
25 листопада в меморіальній Залі Пам’яті на території Міністерства оборони відбувся щоденний ранковий церемоніал вшанування загиблих українських військовослужбовців. Цього дня, в різні роки нашої боротьби за незалежність на сході, перестали битися серця шістьох захисників України. Шість прізвищ та імен, шість ударів Пам’ятного дзвону, шість салютів на честь героїв…
Максим Перепелиця загинув, рятуючи товариша
Спогадами про загиблого сина поділилася пані Галина Перепелиця з Житомира. Молодший сержант 95-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ Максим Перепелиця загинув листопадового дня 2017-го в бою з окупантами під Верхньоторецьким. Своє молоде життя він віддав як справжній герой. Після кульового поранення помер дорогою до лікарні. Для матері – це щоденні гіркі сльози, печаль і болюча рана до скону.
– Мій син – добра людина і золота дитина. Він любив Україну понад усе. Пишаюся, що мій Максим був справжнім українським патріотом. Син – активний учасник Революції Гідності на Майдані, одним із перших поїхав на Донбас, завжди стояв у перших рядах на передовій. Пройшов бої у Слов’янську, на Луганщині, воював під Донецьком. Хлопці казали, що був розумний, знав військову справу, влучно стріляв. Був прикладом для багатьох, – ледь стримує сльози мати полеглого воїна. – Він загинув, намагаючись врятувати пораненого побратима в запеклому бою. Три дні не дожив до дня народження. 28 листопада 2017-го, замість сказати Максиму вітальне слово, я похоронила свою кровинку й опору…
Любив життя і мріяв стати офіцером…
Героїчно захищав рідну українську землю від окупантів і старший сержант Павло Стець із Закарпаття. Його відданість військовій справі – приклад для майбутніх захисників. На передовій воював у складі 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Був головним сержантом взводу. 25 листопада 2014-го поблизу села Нікішине ворожа міна обірвала його життя. Без сина залишилася мати…
Пані Анна Стець також відвідала Залу Пам’яті.
– Павло любив життя. Звістка про його смерть стала важким і нестерпним болем для мене й рідних. 25 листопада 2014 року мав приїхати додому у відпустку. Я пообіцяла зустріти синочка. Але… не дочекалася. Увечері дізналася про смерть Павла і його побратима Олександра Ігнатишина. Його мрія стати офіцером так і не здійснилася… – розповіла мати загиблого піхотинця.
Старший сержант Павло Стець посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Іще він став почесним громадянином міста Мукачева.
