Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Рік тому, 25 листопада, прикордонні кораблі РФ здійснили відверто агресивні дії проти кораблів ВМС ЗС України. Два малих броньованих артилерійських катери «Бердянськ» і «Нікополь» та рейдовий буксир «Яни Капу» виконували плановий перехід із порту Одеси до порту Маріуполь в Азовському морі. У районі Керченської протоки їх зупинив російський танкер, що перегородив прохід під побудованим окупаційною владою керченським мостом. Українські кораблі зазнали нападу з боку сил ВМФ Росії та Берегової охорони. Вони протаранили буксир «Яни Капу», а поза 12-мильною зоною обстріляли українські артилерійські катери супроводу. Усі три судна захопили росіяни. У полон потрапили 24 моряки, 6 з яких — поранені.
Як розвивались події після нападу
В Україні того ж дня екстрено скликали засідання РНБО і 26 листопада терміном на 30 діб запровадили воєнний стан в окремих регіонах.
25 травня 2019 року Міжнародний трибунал ООН з морського права зобов’язав Росію негайно звільнити 3 судна і всіх членів екіпажів. Після збігу часу, відведеного на інформування про виконання рішення трибуналу, РФ продовжила утримувати моряків.
7 вересня 2019 року після тривалих переговорів відбувся обмін українських в’язнів на російських. Всього додому повернулися 35 українців, зокрема і всі 24 наші моряки.
17 листопада 2019 року катери і буксир, захоплені Росією торік, були повернуті у розграбованому стані.
Що стоїть за актом агресії
Після окупації Криму стало очевидним: контролюючи обидва береги Керченської протоки, Росія почне затягувати петлю навколо українських портів на Азові, блокуючи торговельне судноплавство, не говорячи вже про військове. Навесні 2014-го РФ планувала захопити Маріуполь – ворота для експорту української металургії, вікно до промислового Донбасу. Проте ця спроба була невдалою. І тоді стратегію захоплення Азовського басейну почали втілювати з відкриттям Керченського мосту.
Із Керченським мостом росіяни отримали привід для обмеження руху до і з українських портів. Із Росії переправлено значну кількість військових кораблів у цей район. Коли Україна намагалася відреагувати на такі дії, збільшивши свої сили на Азові й розпочавши спорудження військово-морської бази в Бердянську, стався згаданий вище акт агресії.
Ці події свідчать, що конфлікт у Східній Україні та Криму продовжує загрожувати безпеці в Європі. Але відсутність жорсткої реакції Заходу на таке відкрите нехтування нормами права лише заохочує Росію до подальших провокацій, які в результаті зможуть перетворити Азовське море на «внутрішнє російське озеро». Володимир Паливода, головний консультант відділу проблем розвитку сектору безпеки Національного інституту стратегічних досліджень, прогнозує, що економічну блокаду може доповнити військова операція, спрямована на окупацію Маріуполя і Бердянська із суходолом, що простягається до лінії фронту. Так Росія реалізувала б давню мету – створення сухопутного коридору з Кримом.
Що відбувається в Азовському морі нині
Нині майже сотня кораблів і катерів Чорноморського флоту РФ та ФСБ перебуває у водах Азову. Хоч моряки й катери вже повернуті, але ситуація з блокуванням Керченської протоки триває. Україна робить кроки для того, щоб вирішити це питання, але без міжнародної участі це неможливо.
Крім домінування в Азовському морі, Росія намагається позиціонувати як російські води і весь Чорноморський басейн. Але тут є Туреччина, яка цього не дозволить, яким би чином Кремль не хотів би зблизитися з Анкарою. Є і країни НАТО – Румунія й Болгарія, які підтримують співпрацю з Україною в напрямку посилення безпеки Чорноморського регіону.
Найближчим часом Азово-Чорноморський регіон буде місцем, де різні сили випробовуватимуть власні можливості й своє терпіння. Україна ж націлена на розвиток військово-морських спроможностей та прискорене формування сучасних ВМС у співпраці з країнами Альянсу. Стратегія розвитку ВМС до 2035 року – підтвердження таких планів.
