Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Початок листопада в Росії – період особливий. «Фан-клуб СРСР», до якого можна сміло зараховувати переважну більшість росіян категорії 50+, звик діставати з пильних антресолей червоні прапори та портрети вождів і йти на центральну вулицю «на демонстрацію». Що вони там демонструють, принципово не важливо, головне, що в душі свято. І називається воно «Днем Октябрьской революции». Мало хто замислюється, чому жовтневий заколот вшановують у листопаді, адже рядок із дитячого вірша, який надійно в’ївся в мозок зі шкільної програми, дає відповідь на це запитання: «День 7 ноября – красный день календаря». Крапка. Головне, що можна з повним правом перехилити кілька «гранчаків» і потім, витираючи сльозу, сказати: «Эх, какую страну про***али!» Це свято надійно засіло в генетичному коді росіян попри те, що вже 28 років, як СРСР не існує.
«Апгрейд» свята
У «лихі дев’яності» 7 листопада намагалися «апгрейдити» і перейменували в «День согласия і примирения», чим ще більше заплутали нещасних росіян. Хто там з ким «соглашался» і хто з ким «мирився» взагалі стало незрозуміло. Чи то Ленін із броньовиком, чи революційні матроси з крейсером «Аврора» – не розбереш. Фінал свята був той самий – «гранчак», сльози, «эх, какую страну…»
Так тривало до 2004 року, коли навіть російські можновладці зрештою зрозуміли, що від 7 листопада треба якось відходити. А що ж робити з народом, душа якого потребує свята саме на початку листопада? І вирішено віднайти замінник. Бажано, звичайно, щоб у той же період, щоб увтомлений від «демонстрацій», хресних ходів та народних гуляній пересічний росіянин у хмільному угарі забув би про «октябрьскую революцию». У довжелезному переліку свят, які припадають на цей період, не знайшлося такого, яке могло замінити «красний день календаря». Ну от подивіться самі: 1 жовтня – день робітників СІЗО та в’язниць, а 1 листопада – день судового пристава РФ.
Фрустрація єдності
Тому вирішено «зануритися в глибину віків». І, о диво! «4 листопада 1612 року воїни народного ополчення взяли штурмом Китай-город, звільнили Москву від польських інтервентів, продемонстрували тим самим зразок героїзму і згуртованості народу, незалежно від походження, віросповідання і становища в суспільстві», – це з пояснювальної записки. Наприкінці 2004 року Держдума підтримує, президент постановляє: «Починаючи з 2005 року, 4 листопада зробити державним святом – Днем народної єдності Росії». І понеслося… Квіти до пам’ятника Мініну-Пожарському, демонстрації, хресні ходи, «гранчак», сльоза, «эх, какую страну…» Особливо «просунуті» могли б згадати, за що п’ють. А як же, це ж вам не жарти – «звільнили Москву від польських інтервентів»! І після чергової «стопки» можна кинути погрозливий погляд у бік Польщі (читай Заходу), і злобливе мовити: «Можем повторить!»
Даєш видовищ!
Проте широкій російській душі й цього виявилося замало. Ну, що це за святкування? 4 листопада розпочав, 7 (за традицією) продовжив, і все?.. Де розмах, де масштаби? Тут на виручку прийшов губернатор Калузької області Анатолій Артамонов. У червні за його ініціативи до Держдуми внесли законопроєкт про святкування «дня свержения монголо-татарского ига».
–У питанні увічнення історичної події з нами солідарна абсолютна більшість жителів країни. Нас підтримують федеральні міністерства, фракції в Держдумі, Російська академія наук… І, головне, підтримав президент країни Володимир Володимирович Путін, – сказав Артамонов на концерті до дня закінчення Великого стояння на річці Угрі.
За що стояли?
Про день «Великого стояння» – окрема історія. Якщо коротко, то був такий московський князь Іван ІІІ, керував собі Московією з 1462 по 1505 рік. Акуратно возив данину в Золоту Орду і потроху захоплював території сусідів, які не могли йому вчасно дати по руках. І так «дозахоплювався», що одного разу, коли ординські хани вчергове чубилися за владу, Іван ІІІ вирішив, що данину ординцям платити досить. Дедалі краще – саме цей Іван першим із московських князів починає титулуватися в листах до іноземних правителів «царем та государем всія Русі». Золота Орда, звісно, такого нахабства не стерпіла і ординське військо під орудою хана Ахмата у вересні 1480-го перейшло Оку південніше Калуги, зупинившись на березі ріки Угра на кордоні Московії. Ахмат чекав на підкріплення. Іван ІІІ вислав назустріч військо на чолі з сином (також Іваном), а сам зачинився в Москві. Бояри й духовенство вмовили царя вирушити до татар. Зрештою, він виїхав до сина, проте зупинився за 30 верст. Ординська кіннота кілька раз спробувала форсувати Угру, але без успіху. Після цього Іван III намагався відкупитись від хана і вислав до нього посла з багатими дарами, просячи «відступити геть і улус його не розоряти».
Майже місяць два війська стояли один проти одного, доки Угра не замерзла, й Іван ІІІ наказав відступити. Натомість Ахмат, не дочекавшись підкріплення, також відійшов від Московії.
«Іго сверглі»?
Саме в контексті цієї події, яка в Росії йменується як «Велике стояння на річці Угра», російські історики пов’язують з «поваленням монголо-татарського ярма на Русі». Щоправда, вони «забувають», що і через 22 роки після «стояння» Іван ІІІ у листах називав себе «холопом хана Великої Орди» і регулярно платив данину вже іншому хану – Менґлі Ґерею.
Хоч щоб там було, а для росіян тут все зрозуміло: ворог Москву не спалив, значить росіяни перемоги. «Можем повторіть!» Ну, «повторіть» навряд чи вдасться, а от посвяткувати з приводу – «всегда могем». Отже, є пропозиція зробити 11 листопада (день закінчення стояння на річці Угра) державним святом – «днем свержения монголо-татарского ига». Всі – «за» і навіть «надьожа-царь» не проти.
Проте знайшлися ті, хто заперечує. Парламент Татарстану одноголосно виступив проти встановлення такого свята. Вчені республіки вважають: нова пам’ятна дата «викличе негативні суспільно-політичні наслідки», адже стояння на Угрі, на їхню думку, «сприймається як протиборство росіян і татар, які є основними державоутворюючими народами РФ».
Ось так, татарські вчені «обломали» святковий листопад для всієї країни. Як же ж гарно все складалося: 4 листопада підняв стакан «за народну єдність Росії», продовжив 7-го «за революцію», а тут ще й 11-го «иго свергли»…
