Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Такий стрибок уперше за часи української незалежності виконали військові рятувальники.
Тренування відбулося у рамках зборів із фахівцями пошуково-рятувальної та парашутно-десантної служб частин армійської авіації Сухопутних військ ЗСУ, що проходять на базі окремої бригади армійської авіації, командиром якої є полковник В’ячеслав Северилов.
Приземлення наосліп
Стрибки здійснювали у максимально складних умовах: за сильного вітру — 12–14 метрів за секунду, купчастих хмар, із висоти 3500 метрів на майданчик приземлення на рівні трохи вищому за 2 кілометри і з нижньою кромкою хмарності — 2300 метрів. Що це означає? Фактично на цій висоті (2,3 км) парашутисти-рятувальники виринали з-за хмар, роздивлялися, де вони є й куди несе їх вітер, і найголовніше — мали трохи більше ніж 200 метрів (адже висота Говерли — 2061 метрів) або лічені секунди на ухвалення оптимального рішення: як і де їм краще приземлитися на вершині Українських Карпат. Причому на горі їх ніхто не зустрічав. Тобто, як кажуть парашутисти, майданчик приземлення був непідготовлений. Усе відбувалося так, немов рятувальники здійснюють справжню операцію із порятунку і стрибають туди, звідки надійшов тривожний сигнал. Що називається наосліп. Після стрибка парашутистів над горою завис і гелікоптер. Кількахвилинне приземлення на вершині, умовна евакуація потерпілого, і знову — в небо…
— До цього збору з авіаційними рятувальниками залучили і колег з Повітряних Сил, військово-морської авіації, Сил спеціальних операцій та Десантно-штурмових військ. Так ми максимально відпрацьовуємо питання роботи рятувальних підрозділів у гірській місцевості. Тому елементами навчання цього разу є різні способи доставки наших фахівців у такі важкодоступні місця, виживання в горах, евакуація пораненого й багато інших специфічних елементів роботи у лісисто-гористому ландшафті, — зазначив тимчасовий виконувач обов’язків начальника пошуково-рятувальної служби армійської авіації командування Сухопутних військ ЗСУ підполковник Дмитро Обуховський.
На межі можливого
До речі, перед Говерлою рятувальники виконали стрибки з парашутом на майданчик «Східниця». Він розташований на висоті 890 метрів над рівнем моря. А сам стрибок здійснювали з висоти 3 кілометри. І навіть стрибок на таку вершину для більшості парашутистів був першим у житті.
— Складність будь-якого стрибка на вершину гори полягає в тому, що там вітер як горизонтальний, так і вертикальний. Різні потоки повітря змішуються, й важко спрогнозувати, чи він тебе піднесе, чи накриє. Мій парашут на останніх десяти метрах практично склало. І останні 6 метрів я фактично падав, — поділився враженнями про стрибок на Говерлу начальник пошуково-рятувальної і парашутно-десантної служби бригади тактичної авіації майор Сергій Голуб. — Такі стрибки, за такого вітру й умов приземлення, ми називаємо «на межі можливого». Радий, що вдалося це зробити!
Слід зауважити, що під час стрибка підполковник Дмитро Обуховський разом із напарником по команді Freedom прапорщиком Андрієм Зіменком виконали елемент купольної акробатики — фігуру «Етажерка».
Наразі три десятки фахівців пошуково-рятувальної та парашутно-десантної служб із різних родів і видів Збройних Сил України продовжують тренування на Львівщині.
