Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
До АрміїInform завітала відома теле- і радіоведуча, співачка, волонтерка та модель Анна Заклецька. Вона розповіла про поїздки на схід, яких за ці роки було понад сотню, про війну й українських військових, а також про Оскари та Греммі для дітей.
У містечках почасти присутній страх у людей бути іншими
— Анно, ви мама трьох дітей і разом з іншими артистами постійно виступаєте в районі ООС. Що спонукає вас це робити?
— Поїздки на схід завжди дуже надихають. А перші подорожі були ще не на Донбас, а на кордон Криму й Херсонської області — відразу після підступної анексії півострова. Це були виступи і з музичним супроводом, і під гітару, переривалася я тільки на обидві вагітності.
Подорожуючи на схід, точно можу сказати, що багато молодих, красивих, талановитих людей я зустріла саме там. Рішення про те, їхати чи ні, продиктоване виключно серцем і любов’ю до цієї землі і до свого народу.
За ці роки була величезна кількість виступів. Припинили рахувати, коли їх перевалило за сто. Із 2014-го раз на два тижні обов’язково виїжджали.
Це мінімум, який могли зробити для військових. Абсолютно кожний українець так чи інакше волонтерить. Просто в кожного своє поле і потужність. Народжувати дітей — теж дуже важлива справа, особливо в умовах, коли війна відбирає чимало життів.
— Ви — багаторазова ведуча фестивалю «З країни в Україну». Чи змінює цей фестиваль настрої людей на сході?
— Фестиваль «З країни в Україну» змінює Україну і людей просто за день. Тут відбуваються майстер-класи з писанкарства, ткацтва, петриківського розпису, гончарства, української випічки, традиційних танців і пісень. Останні роки діє громадянська платформа, що знайомить мешканців міст з громадськими організаціями як місцевими, так і з усієї України — для об’єднання зусиль. І це все абсолютно безкоштовно. Увечері обов’язково великий музичний концерт. Я як ведуча могла спостерігати за динамікою змін упродовж дня. Приємно, коли на завершенні фестивального дня дітки показують, що вони зробили своїми руками, що нового відкрили про Україну. Того, що ще зранку і не уявляли, а тепер пишаються, що це — частина їхньої культури!
Мені здається, що у містечках почасти присутній страх у людей бути іншими чи вголос заявляти свою позицію. Не завжди вистачає інформації і можливостей. Часто, спілкуючись там з дітьми, розумію: окрім свого містечка, вони ніде не були, і все, що їм кажуть, сприймають за чисту монету. На жаль, на Донбасі російські телеканали все ще мають мовлення. Тому дуже важливо приїжджати, знайомитися, спілкуватись, давати альтернативну інформацію — принаймні, з’являється вибір, у що вірити, чому довіряти і що обирати.
— Чи спілкувалися з мешканцями Донбасу?
— Так, звісно. Є багато бригад, до яких ми часто приїздили впродовж років. Якось зупинились у селі під Попасною, де нас люди приймали у своїх хатах. Люди там різні. У багатьох з них є острах, наляканість, і не лише тому, що ти чуєш, як вибухають снаряди і постійно перебуваєш у зоні досяжності влучання будь-якого снаряда. А й через те, що немає впевненості, як буде завтра. І переважна більшість, з ким спілкувалася, боїться говорити про свою позицію, бо ми приїхали, поспівали і поїхали, а вони живуть далі там…
Навіть на фестиваль батьки приводять дітей, а самі стоять удалині, щоб їх ніхто не бачив… Розумію, коли в тебе є діти, як це страшно виголошувати власну сміливу позицію. Але ж ця позиція завтра може відібрати все, що в тебе є.
«Я по-новому відкрила і навчилась цінувати українських чоловіків»
— Які сувеніри дарували військові?
— Найбільше вразило, коли ми приїхали у грудні під Маріуполь, була нульова видимість, усе в тумані. І тут після виступу хлопці вручають букет фантастичних квітів. Я не могла зрозуміти, де вони їх взяли! Через війну чимало українців навчилися цінувати мову, вишиванку, культуру. Я ж для себе по-новому відкрила і навчилась цінувати наших українських чоловіків. У мене вдома на видноті лежить ціла колекція шевронів і гільз…
— Знаю, що за освітою ви психолог. Чи розповідали хлопці на передовій цікаві історії?
— Завжди найбільше усміхали історії, які добре закінчувалися. Було багато зворушливих історій, коли жінки йшли за чоловіками на фронт, щоб бути поруч з ними. Як психолог розумію, якщо людина тільки відчуває провину, що вона не на фронті, але є абсолютно там неефективною, то вона на війні витримає дуже мало.
Хлопці, до яких приїздимо, завжди кажуть: «Будь ласка, не посипайте голову попелом. Приїжджайте до своїх міст і будьте щасливими, бо якщо ви перестанете жити, радіти, святкувати, то тоді навіщо це все». Звісно, необхідно шанувати, підтримувати і допомагати захисникам, але ми не маємо всі входити в якийсь траур і створювати негативне поле…
Одна з романтичних історій, яка трапилася на моїх очах, — це про Ольгу Лашко — засновницю фонду «Оберіг роду», яка їздила до бійців і під Волновахою познайомилася з хлопцем Віталієм. А нині у них уже родина й чудовий синочок. Якби не війна, вони ніколи, може, й не зустрілися б.
— Ви сьогодні створюєте медіаплатформу для дітей, а ще плануєте зробити своєрідні Оскари та Греммі для них…
— Для мене це питання національної безпеки. По своїх дітях бачу, чим вони захоплюються, який контент споживають. І цей контент лякає. Коли вмикаю мультики, які вважаю нормальними, вони їх не дивляться. Я зрозуміла, що хочу створити в Україні платформу, яка створюватиме і поширюватиме дитячий контент. Інший напрямок — освітній — коли діти творитимуть для дітей. Мета нашої платформи — генерувати доступний для дітей, цікавий, якісний продукт. Ідеться про багато напрямків: музику, фільми, телепередачі й книжки, але передусім — мультики. Бо діти нині сидять в YouTube і дивляться короткометражні серії.
Плануємо розвивати і дитячі кінофестивалі, створити дитячий Оскар і дитячу премію Греммі. Ідеально було б відкрити й дитячий канал, але це космічно дорого.
— А чи плануєте повертатися до співочої кар’єри?
— Наш гурт Vroda створено трохи передчасно — у 2007 році. До того, як все українське стало трендом, на жаль, через війну. Ми завжди були в усьому українському, несли українську музику в сучасній обробці. Коли у 2010-му брали участь у національному відборі на Євробачення, то наслухалися, які є «шароварні» і наскільки це не цікаво глядачам. Ми раді, що сьогодні це модно. Співати не припинила, але тепер роблю це більше для душі.
@armyinformcomua
У соцмережі X (Twitter) поширюється відео з тимчасово окупованого Бердянська, на якому зафіксовано, як українських чоловіків під конвоєм примусово відправляють воювати на боці рф. Автори публікації наголосили: у разі окупації «відсидітися» не вдасться нікому.
Бійці 3-ї роти ударних безпілотних авіаційних комплексів (РУБпАК) 91-го окремого батальйону продемонстрували результати роботи своїх бомберів. Дрони методично знищують живу силу ворога, укриття та склади з боєприпасами.
Воїни 3-ї окремої важкої механізованої Залізної бригади продовжують нищити окупантів на Харківщині. Бійці оприлюднили відео, на якому одним ударом поранено трьох росіян, спалено склад боєприпасів та ліквідовано загарбника влучанням «просто в лоба».
Наземний роботизований комплекс (НРК) «АРДАЛ» рятує життя та доставляє боєкомплект у Покровську, замінюючи звичайні автівки на небезпечних ділянках.
19 листопада 2025 року під час штурму наших позицій поблизу селища Котлине Покровського районі представники зс рф взяли в полон 5 військовослужбовців ЗСУ. Коли обеззброєні українські захисники лежали на землі обличчям донизу, один з окупантів відкрив по них прицільний вогонь з автомата, вбивши їх.
Уперше російський гелікоптер Мі-8 був збитий у повітрі «deep strike» дроном Сил спеціальних операцій.
від 20100 до 120000 грн
Михайлівці, Вінницька область
від 23600 до 123600 грн
Луцьк, Волинська область
Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…