Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Курсант Ігор Тіщенко, авіатор у третьому поколінні, днями повернувся з Туреччини, де протягом трьох місяців опанував новий для себе фах — оператора БПЛА Bayraktar TB2. У Туреччині хлопець навчався наполегливо і за рейтингом став першим із пів сотні українських операторів.
Хоч направлення до новоствореного підрозділу операторів Bayraktar у п’ятикурсника ХНУПСу фактично в кишені, оступитися на фініші він просто не має права, тому наполегливо готується до державних іспитів, пригадує геть усе за п’ять років, укотре гортає свіжозшиту магістерську…
Ще шість років тому Ігор навіть не думав пов’язувати своє життя з військовою авіацією. Навіть батько, досвідчений авіатор, не наполягав, надто вже непроста ця романтична професія…
Усе змінилось у 2014-м, коли на рідну землю прийшов окупант і сонячний Крим довелося покинути. Батько перевіз родину на материкову Україну, попрощався і чкурнув на аеродром. Підготовлені до бойових дій фахівці у ті пекельні роки були на вагу золота.
За таких умов для Ігоря все було вирішено, таким виховав його батько — мужнім, патріотичним.
Спершу планував підписати контракт, та на той час ще не досяг 18-ти. Тож вступив до ХНУПСу.
— Бачив по батькових очах, що він не в захваті від мого рішення. Було зрозуміло, що легко не буде, Схід країни — у вогні. Перспективи на швидке розв’язання конфлікту примарні. Та він лише промовив, що пишається мною і вірить у мої сили. П’ять років навчання минуло і я вже не бачу себе без неба, військової форми, побратимів, а ще більшого адреналіну додає нова спеціальність оператора ударного БПЛА.
