Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
У цехах київського заводу «Електроприлад» ось уже восьмий рік діє фірма-виробник українського комплектовання до протезів нижніх кінцівок Parashar Industries, засновником якої є уродженець Індії Нагендер Парашар. Згодом тут же розпочав свою діяльність і Центр протезування «Без обмежень», послугами якого користуються поранені військовослужбовці Збройних Сил. Кореспондент АрміяInform побував на підприємстві і ознайомився з роботою Центру.
Протези від індо-бандерівця
У грудні 1991 року Нагендеру було 17 років, коли він прилетів до Києва з 30-ма своїми співвітчизниками навчатися в столичному тоді ще інституті цивільної авіації. За його словами, ніяких планів щодо вибору вишу не було, просто хотілося оволодіти професією, пов’язаною з комп’ютерними технологіями. Так юнак з Індії опинився на факультеті автоматики й обчислювальної техніки. Після випуску – роки пошуку себе: робота в приватних підприємствах Києва, повернення в Індію, а потім знову-таки Україна, де вже обзавівся сім’єю.
– У 2008 році випадково одна людина запропонувала мені зайнятися доставкою з-за кордону комплектовання до протезів, – розповідає Нагендер. – З’їздив у Гонконг і привіз замовлення для Луганського протезного заводу, згодом до Тернопільського та інших підприємств.
Саме тоді молодий індус замислився про налагодження власного виробництва дефіцитних на той час в Україні деталей до протезів. Шлях до створення підприємства для Нагендера Парашара та його однодумців виявився надзвичайно тернистим, наповнений численними бюрократичними і корупційними перешкодами. Та, за словами підприємця, головним було «ув’язатися в бій, а далі – за обставинами».
– Багато бар’єрів на шляху до сертифікації виробів, а також зайвого і надуманого їхнього щорічного випробування зняв вихід у 2015 році так званого техрегламенту медичних виробів, який надавав право українському виробникові брати на себе відповідальність на відповідність виробів міжнародним стандартам, – пояснює Нагендер. – Важкою справою став добір кадрів, адже ми ще не були конкурентоспроможними і запросити на роботу досвідченого фахівця було проблемою.
Тонкощі виробництва Нагендер освоював сам із підлеглими, аналізуючи протези з різних країн світу, їхні переваги та недоліки. Але при цьому не відпускало бажання обов’язково перевершити іноземний аналог. На підприємстві було налагоджено безперервний процес навчання і самовдосконалення. Також були придбані унікальні станки для виготовлення комплектовання до протезів, а деяке обладнання через високу ціну, довелось сконструювати і виготовити власними силами.
У 2014–2016 рр. українських воїнів з ампутованими кінцівками, як правило, активно відправляли на протезування за кордон. Та уродженець Делі і його команда довели, що наші поранені захисники можуть користуватися високоякісними вітчизняними протезами. Все більше з’являлось поранених хлопців, які стали довіряти українському виробникові. А Нагендера його друзі, знайомі та пацієнти жартома стали називати індо-бандерівцем.
–Таке прізвисько ще заслужити потрібно, – усміхається підприємець.
«Наш пацієнт повинен літати»
На сьогодні Parashar Industries працює виключно за вимогами Міжнародної організації стандартів (ISO). На підприємстві розробляють та виготовляють колінні вузли, які здобули європейський сертифікат CЄ, що свідчить про якість і безпечність продукції.
– Усе комплектовання, яке ми виробляємо, проходить випробування на стендах три мільйони разів, – зауважує Нагендер і пояснює: – Під час ходіння людина, не помічаючи цього, отримує два «пікові удари» навантажень: коли наступає на п’ятку і коли відривається від носка. Тому ми під час випробувань піддаємо всі без винятку наші вироби навантаженню до 160 кілограмів. Тестування, як правило, триває майже безперервно 35 діб.
Випробувальний стенд вимикається лише на вихідні і свята. Щоби прискорити процес випробування на українському підприємстві цей процес оптимізували, сконструювавши за ескізами Нагендера новаторський стенд, який дозволяє давати два навантаження паралельно. За словами підприємця, це українське ноу-хау, якого немає ніде в світі.
– Наше завдання полягає в тому, щоб людина, яка втратила нижню кінцівку, не втратила бажання жити повноцінним життям, – говорить Нагендер. – Отримавши наш протез, вона не повинна волочити ногу. Наш пацієнт, образно кажучи, повинен літати від усвідомлення, що він може вільно пересуватись.
Бажання надати пацієнтові максимальну свободу пересування позначається і в назвах розробок підприємства: їх нарікають різними видами птахів. Колінний вузол Colibri замкового типу орієнтований на пацієнтів із низьким рівнем активності, яким передусім важлива надійність і легкість протеза. Його вага 245 грамів і він є найлегшим у світі.
Колінний вузол Starling підходить для пацієнтів із середнім рівнем активності. Вага виробу становить лише 470 грамів, що, знову ж таки, значно легше за іноземні аналоги. А ось «коліно» Falcon задовольнить потреби найактивніших клієнтів. Він витримує навіть додаткові інтенсивні навантаження, швидкий темп ходьби, і дасть можливість займатися спортом. Він, до речі, має найбільшу популярність серед ветеранів війни.
«Вважаю, що і на протезі я буду корисним для свого підрозділу…»
Екскурсія підприємством, розповідь про його продукцію – це одне, а ось враження наших поранених ветеранів щодо протезування українським виробом – це зовсім інше. Тому дочекався приїзду в Центр протезування невеликої групи наших бійців, які проходять реабілітацію в Ірпінському військовому госпіталі. У більшості з них на сьогодні так звані приміряні протези.
– Примірка є надзвичайно важливим етапом протезування, – пояснює заступник директора Центру протезування Андрій Овчаренко. – Дехто відчуває себе комфортно і після першої примірки, а декому і десяти буває замало.
Серед хлопців помічаю знайоме обличчя. Так і є, це розвідник Дмитро Гержан. Він став відомим після оприлюднення подробиць спецоперації з вивезення з окупованої території фігуранта справи про збиття «Боїнга» рейсу МН17 Володимира Цемаха, якого разом з іншими передали Росії задля визволення з російських тюрем українських політв’язнів.
– Як тільки почалася війна, я прибув до військкомату, але справу мою загубили або знищили, тому що я не служив строкову, – розповідає Дмитро. – Тоді я подався до «Правого сектору» і два роки воював у одному з його підрозділів. Уже тоді ми тісно співпрацювали з розвідниками 74-го розвідбату. Знав багатьох хлопців-розвідників і рік тому підписав контракт на службу в батальйоні після кількох місяців тренувань у навчальному підрозділі.
Вивезення разом зі спецслужбами з окупованої території «посилки», було першою серйозною операцією у фронтовій біографії Гержана.
– Саша Колодяжний, який ішов першим по маршруту, нібито ретельно перевіряв стежку щупами, але все одно підірвався на міні, – продовжує розповідь Дмитро. – Я кинувся йому на допомогу й сам підірвався. Потім лікування в госпіталях… і ось розпочався етап протезування.
Нашу розмову перериває майстер-протезист, який приніс Дмитру культеприємник для чергової примірки. Він його одягає, стає на штучну ногу і робить кілька кроків.
Краще, – робить висновок розвідник і отримує поради і рекомендації спеціаліста.
Потрібно наголосити, що на протезування Дмитра, як і багатьох інших хлопців з ампутованими кінцівками, в центрі «Без обмежень» прийняли без посвідчення учасника бойових дій та деяких документів. Це приємна особливість цього підприємства.
– Дуже важливо для молодих хлопців вчасно розпочати протезування, коли культя загоїлась, а м’язи не атрофувалися, – наголошує Нагендер Парашар. – Ми підганяємо культеприємник та роботу штучної стопи і коліна доти, допоки пацієнт відчує повний комфорт.
Підходжу до Дмитра Гержана з побажаннями найшвидшого одужання і цікавлюсь його планами.
– Контракт розривати з батальйоном не збираюся, – запевнив розвідник. – Вважаю, що і на протезі я буду корисним для свого підрозділу…
Такої ж думки й черкащанин Владислав Перевитий з 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Один із братів солдата – офіцер, викладає в Харківському національному університеті Повітряних Сил. До цього ж вишу мав намір вступити й Владислав після випробування контрактною службою.
На фронт Перевитий поїхав, маючи за плечима вищу педагогічну освіту.
Важке поранення дістав 9 травня цього року в околицях селища Лебединське, підірвавшись на міні в залишених ворогом окопах.
– Спочатку лікарі хотіли зберегти ногу, – розповідає десантник, – але відсутність п’яти робила моє подальше пересування проблематичним. Тому було вирішено ампутувати.
За словами Владислава, пройти протезування йому запропонували на вибір: Литва, Нідерланди, Київ. І він обрав столичних фахівців, про що не шкодує. На сьогодні триває доопрацювання основного протезу, функції якого повністю його задовольняють.
– Крім того, що я маю намір продовжити службу, хочу ще отримати біговий протез, який дозволить мені підтримувати фізичну форму, – підсумував нашу розмову Владислав Перевитий.
А ось боєць окремої бригади морської піхоти, теж черкащанин, Богдан після протезування і реабілітації твердо вирішив одружитись. А поки готують весільні рушники та підганяється до норми протез, Богдан знявся в соціальному ролику на підтримку побратимів, які взяли участь в «Іграх нескорених».
Про якість протезування в центрі «Без обмежень» красномовно свідчить той факт, що учасник бойових дій Юрій Заверзаєв відмовився від закордонного протеза, який йому тут ремонтували, на користь вітчизняного.
– У нашого протеза більш комфортний культеприємник, – каже Юрій, – і на вітчизняному я почуваюсь впевненіше.
Мабуть, цим аргументом ветерана-фронтовика ми завершимо нашу розповідь про Центр протезування, який має назву таку саму, як і відомий гурт.
– Музиканти гурту «Без обмежень» своєю артистичною діяльністю впливають на душевний настрій глядачів, серед яких чимало військових, – з усмішкою говорить Нагендер Парашар. – Ми ж пораненим військовим створюємо настрій комфорту, який вони, без сумніву, заслужили своєю самовідданістю і мужністю.
Наостанок додамо, що протезування учасникам бойових дій у центрі «Без обмежень» здійснюється за рахунок держави.
