І хоча всі вони об’єднані однією метою, поглядів щодо того, як саме її досягти, може бути доволі багато. Чи є…
Вперше результати своєї роботи психолога лейтенант Марина Прищепа помітила кілька років тому. У батальйоні проходив службу солдат, який, повернувшись із передової, чомусь не знімав дивного нестатутного бушлата. На запитання «чому?» відповів, що це – бушлат його загиблого побратима. «Ми несли службу на посту, і я на крок відійшов, а він став на моє місце, і раптом в нього влучила куля снайпера», – розповів боєць, який відтоді не знімав бушлат друга. Найбільше, розповідав він, вразила навіть не сама загибель товариша, а те, що, коли він привіз тіло побратима додому, вийшла… його вагітна дружина… Тоді лейтенант Марина Прищепа побачила, наскільки сильним є почуття провини у хлопця. Півтори години «сократівської» бесіди – і наступного дня солдат був на шикуванні вже у своїй піксельній куртці. Його посттравматичний синдром (ПТСР) відступав на очах. Наразі він знову на передовій, вправно воює та не дозволяє почуттям взяти себе в полон.
Психолог автомобільного батальйону Об’єднаного центру матеріально-технічного забезпечення Повітряних Сил лейтенант Марина Прищепа у війську – людина не нова, служить уже двадцять п’ятий рік. Проте саме психологом вона стала під час війни.
– Взагалі, я – професійний зв’язківець, – розповідає Марина Михайлівна, – і за роки служби спочатку в окремому вузлі, потім – у полку зв’язку опанувала 6 спеціальностей зв’язку: радіотелеграфіст, механік радіостанції, радіотелефоніст, телеграфіст, начальник експедиції та начальник приймального радіовузла. 10 років була старшим солдатом, ще 12 – прапорщиком. І ось, коли почалась війна, я вирішила змінити своє службове життя…
На той час прапорщик Прищепа перебувала у відпустці по догляду за дитиною. З району бойових дій почали повертатися родичі та знайомі, і насамперед – рідний брат-вертолітник, троє троюрідних братів, які воювали у різних частинах Збройних Сил України. Спілкуючись з ними, Марина одразу помітила зміни – наслідки психологічних травм, яких вони зазнали на війні, так званий посттравматичний синдром. Вона щиро бажала допомогти їм і таким, як вони. Вільний час у жінки був, тож вона вирішила здобути другу вищу освіту – вступила на заочне відділення Вінницької академії неперервної освіти.
Отримавши диплом практичного психолога, ще протягом трьох місяців Марина навчалася на курсах перепідготовки та підвищення кваліфікації при військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, звідки жінка прийшла служити до цієї частини.
Під час своєї офіцерської служби й роботи психологом Марина Михайлівна продовжувала й продовжує навчатися. Пройшла тренінг американського психолога Френка Пьюселіка, закінчила декілька різних курсів за фахом.
Торік, коли на полігоні під Рівним сталася трагедія, пов’язана з вибухом міномета, і бійці, які мали у складі своєї гірсько-піхотної бригади заходити до району проведення ООС, відмовлялися воювати з «Молотами», на полігон було відправлено групу психологів. У її складі з військовослужбовцями працювала і лейтенант Прищепа. Завдяки роботі, яку провели психологи, ПТСР вдалося подолати й всі без винятку бійці впевнено поїхали на ротацію.
– У роботі ми використовуємо різні психологічні техніки, – ділиться офіцер. – Це – арт-терапія, травмафокус-терапія, методи когнітивно-поведінкової терапії, «сократівські» бесіди тощо. Для кожного військовослужбовця й кожної психологічної травми розробляється індивідуальна схема роботи, і це працює.
Марина щодня перевіряє особовий склад, який залучають до несення служби в добовому наряді зі зброєю. Буває, що й не допускає когось до несення служби. Таких військовослужбовців включають до групи посиленої психологічної уваги, з ними проводять психотерапевтичну і психокорекційну роботу.
– Крім того, Марина Михайлівна мало не щодня телефоном спілкується з військовослужбовцями батальйону, які виконують завдання в районі проведення ООС, – розповідає про підлеглу заступник комбата з морально-психологічного забезпечення капітан В’ячеслав Швець. – Вона розпитує їх про їхній стан, побут, про сім’ї, допомагає порадами. Словом, психолог у нас відмінний! Недарма минулого року вона посіла друге місце у конкурсі на кращого психолога Повітряних Сил!
А ще Марина Михайлівна пише наукові статті, які публікують вітчизняні та зарубіжні наукові журнали. Пише про гендерні особливості й переживання психотравмуючих ситуацій, подолання ПТСР та інше. За дисертацію, щоправда, лейтенант поки що не сідає – багато практичної роботи, яка потребує постійної уваги. Але можливостей самовдосконалитися й набути ще знань та досвіду ніколи не уникає.
