«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Сьогодні Україна в траурі. Віднині день 29 серпня відповідно до Указу Президента України визначений Днем пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави. Адже саме цього пекельного серпневого дня українська армія та держава зазнала найбільших утрат за весь час російсько-української війни. Один із сотень загиблих під Іловайськом цього дня – командир бригади полковник Борис Кифоренко, іменем якого в Одесі, де він був похований, було спочатку названо, а потім і перейменовано провулок…
Борис Кифоренко, як розповідають буквально всі, хто знав цю людину, був великим життєлюбом, веселим, доброзичливим та компанійським чоловіком. А як офіцер, говорять його колишні підлеглі та друзі, полковник Борис Кифоренко був вимогливим, але надзвичайно справедливим командиром.
Можна сказати, посаду командира окремої бригади зв’язку полковнику довелося приймати вже безпосередньо в районі проведення АТО.
– Нам довелося прослужити разом лише два з половиною місяці, та за цей незначний час я переконався: настільки цілеспрямованих, грамотних та справедливих командирів раніше мені зустрічати не доводилося, – згадує комбрига його заступник по роботі з особовим складом підполковник Павло Хмарський. – Як офіцер-вихователь я був просто у захваті від нового командира! У бригаді навіть жартували, що відтепер у частині два «зам-по-РОС»!.. Життєрадісний, перспективний офіцер, прекрасна людина – усі бачили його вже в недалекому майбутньому генералом! Усе обірвала російська граната в сім тридцять ранку 29 серпня під Іловайськом…
Велика колона техніки та особового складу відразу кількох військових частин та добровольчих батальйонів з Іловайська вийшла о шостій ранку й пішла на прорив із котла. А за півтори години українські вояки потрапили у засідку. Бійня була страшною. Хвилин 35 по колоні лупили з озброєння БМП-2, гранатометів та стрілецької зброї, включаючи крупнокаліберні кулемети. В уазик, у якому їхав комбриг Кифоренко, влучив постріл із гранатомета. Майор та капітан, які сиділи на задніх сидіннях, загинули одразу, а командира та водія вибуховою хвилею викинуло з машини. Водій отримав контузію та численні осколкові поранення кінцівок, а командирові перебило обидві руки й ноги. Поранення були дуже важкими, хоча, напевно, якби полковникові своєчасно надали медичну допомогу, він, мабуть жив би… Та допомоги від росіян чекати не доводилося…
Поранений водій підповз до командира та хвилин 15 вони ще розмовляли, поки до понівеченого уазика не під’їхала російська БМП-2. Усе – як має бути, десантники з російськими шевронами на рукавах, вони навіть не намагалися приховати свого походження! Обом пораненим вони зв’язали руки скотчем та кинули напризволяще, поїхавши далі. У Павла поранення були легкими, а ось Борис Борисович по-справжньому стікав кров’ю. І так – ще довгих чотири години… А потім «легких» поранених росіяни забрали з собою, а «важких» – залишили помирати під спекотним сонцем.
Коли ворог завантажував на машини тих із поранених, які могли самі пересуватися, наші хлопці чули постріли – інакше, як добиванням поранених, природу й причину цих одиночних пострілів та коротких, економних черг, хлопці пояснити не можуть.
– Ховали Бориса у селищі Авангард під Одесою, – із сумом розповідає друг загиблого, який багато років служив із ним в Одесі, підполковник Валентин Шевчук. – Народу на похороні було – просто тьма! Щонайменше – півтисячі чоловік… Прощалися з Борисом у гарнізонному Будинку офіцерів, причому міліція мусила перекривати дорогу – так людно було того дня біля ГБО…
Справжній український офіцер, справжній полковник і справжня людина Борис Кифоренко загинув у самому розквіті сил, щойно зустрівши свою сорокову весну. А залишилися в нього молода 32-річна вдова Ірина з двома доньками на руках…
У 2016 році в рамках декомунізації в Одесі та області було перейменовано близько 300 вулиць. При цьому, сім із дев’яти колишніх Чапаєвських провулків у обласному центрі отримали імена загиблих учасників АТО. Втім, за рік в області змінилася влада й змінилися назви: усі ці провулки отримали однакову, під номером назву, аж ніяк не пов’язану з вшануванням пам’яті героїв російсько-української війни…
