Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Процеси, які можна сміливо назвати псевдополітикою чи «свободою маріонеток», цими вихідними дуже яскраво були продемонстровані на Кавказі. Йтиметься про «президентські вибори» в Абхазії, окупованому Росією анклаві Грузії. Сепаратистські настрої в цьому регіоні зародилися ще наприкінці 90-х років минулого століття.
У 1992–93 роках розпочалося збройне протистояння між так званим абхазьким ополченням (здебільшого це були різні російські та кавказькі найманці, а також кубанські казаки) і грузинською владою. Конфлікт виявився одним із найкривавіших на той час, отримавши назву «війна в Абхазії». Щоб її закінчити, ООН навіть ввела миротворчий контингент, проте він складався із… російських військових. А озброєння і бойову техніку, що використовували представники «абхазької республіки», вони «захопили на колишніх радянських складах». Керували збройними загонами «абхазів» кадрові офіцери, що «не служили в російській армії», а їхнє поповнення здійснювалося з «добровольців» з Кубані й Придністров’я. За час цього конфлікту загинуло майже 10 тисяч осіб, зазнали поранень майже 20 тисяч. Значна частина з них — цивільні місцеві мешканці. Близько чверті мільйона людей стали біженцями.
У травні 1994 року (за посередництва Росії ) між сторонами конфлікту було підписано Угоду про припинення вогню і розведення сил, а також в Абхазію ввели (хоча насправді він тут і був) «миротворчий контингент країн СНД», який складався виключно з російських військових. Фактично держава Грузія тоді втратила свою територію, що опинилася під контролем проросійських «абхазьких» сепаратистів і російських військ (згодом подібний сценарій Росія реалізує на українському Донбасі).
У Грузії після підписання угоди 1994-го року залишилася в Абхазії лише частина Кодорської ущелини, за яку протягом півтора десятка років (до 2008 року) ввесь час виникали конфлікти. Але в серпні 2008-го під час грузинсько-російської п’ятиденної війни Грузія втратила і цю територію.
За кілька днів потому, 26 серпня, Росія швиденько визнала незалежність цієї новоутвореної псевдореспубліки і вже одинадцять років повністю контролює всю ситуацію в Абхазії, тримаючи тут навіть власні військові бази і російський 4-х тисячний контингент. Проте світові намагається демонструвати, що «допомагає будувати демократію у незалежній республіці».
У «республіці», так би мовити, самостійно діють усі органи державної влади, як-от президент і парламент. І ці «органи» формують через «демократичні вибори».
Проте ввесь світ, за винятком 5 держав (Росії, Сирії, Венесуели, Нікарагуа і Науру) і ще кількох «сепаратистських недоутворень» (Південна Осетія, Придністров’я, «ДНР» і «ЛНР»), Абхазію не визнають і вважають її непідконтрольною частиною Грузії. Однак «ляльководи» з Москви намагаються всякою ціною «протиснути» хоча б мінімальне визнання у світі цього кавказького сепаратистського регіону, тому й надають усебічну підтримку та фінансування цим «політичним процесам».
«Демократичні» псевдовибори
У так званих виборах голови держави брали участь аж… 9 кандидатів і навіть була кишенькова «опозиція» до чинного «президента» Рауля Хаджимби. А для «гостроти сценарію передвиборчої боротьби» одного з лідерів цієї «опозиції» Аслана Бжанію навіть отруїли, коли він перебував на території Росії. Після цього виникли якісь (невеликі й підконтрольні російським спецслужбам) акції протесту опозиціонерів із вимогами перенести вибори до одужання кандидата. Активісти заявляли, що Бжанія отруїли за політичними мотивами. «Парламент Абхазії» 20 травня відмовився перенести вибори, і в Абхазії почалися акції протесту з перекриттям доріг. Домовитися про перенесення виборів «опозиції і владі» вдалося пізно ввечері 21 травня. Президент республіки Рауль Хаджимба погодився провести вибори на місяць пізніше, ніж планувалося, — 25 серпня.
У середині липня Бжанія заявив, що не братиме участі у виборах за станом здоров’я. Він закликав своїх прихильників проголосувати за іншого опозиційного кандидата Алхаса Квіцінію.
Голосування на виборах президента Абхазії відбулося у неділю 25 серпня. Попередні підсумки показували, що Рауль Хаджимба лідирує з невеликим відривом, а за вихід у другий тур боролися два кандидати — лідер опозиції Алхас Квіцінія і ексзаступник міністра закордонних справ Олег Аршба. За підсумками підрахунку всіх голосів, до другого туру вийшов Квіцінія. За явки в 66,55 % чинний президент набрав 23,85 % голосів, його суперник — 21,97 % голосів.
Центрвиборчком Абхазії призначив на 8 вересня другий тур виборів президента Абхазії. За пост глави республіки боротимуться чинний президент Рауль Хаджимба і опозиціонер Алхас Квіцінія.
На цих «виборах», як повідомляють російські ЗМІ, були зареєстровані понад 60 міжнародних спостерігачів (з Росії, Придністров’я, «ДНР», «ЛНР», Південної Осетії і навіть з Венесуели та Нікарагуа). Всі вони зафіксували, що «процес волевиявлення пройшов по-демократичному».
Кремлю байдуже кого «купувати»
Проте світова спільнота і міжнародні організації ні «республіку», ні її «владу», ні проведених тут «виборів» узагалі не визнають, а ПАРЄ навіть засудило їх.
Хоч Росія і організувала тут кишенькову опозицію, але навіть її ЗМІ та політичні експерти повідомляють, що усі «кандидати» дуже несуттєво відрізняються один від одного: «Больших различий в программах кандидатов при всем желании вы не отыщете, — сказал в своем интервью кандидат в вице-президенты Олег Барциц (идет в паре с экс-заместителем министра иностранных дел Аршбой). — Все кандидаты обращают внимание на борьбу с коррупцией, выплаты пенсий и пособий ветеранам, проблемы привлечения инвесторов для разработки полезных ископаемых и нормализации работы банков».
Підтвердженням того, що всі «абхазькі кандидати» однакові, стало й те, що Кремль ні на кого з них відверто не «ставив». 6 серпня Володимир Путін у Сочі зустрівся з чинним президентом, однак не став відкрито його підтримувати, висловивши лише надію, що «вибори сприятимуть подальшій стабілізації у республіці».
— Проте кандидатура Хаджимби може бути найсприятливішою для Москви, — вважають російські політичні експерти. — Оскільки з ним уже налагоджені контакти. Будь-який переможець виборів буде дружити з Росією з огляду на сформовані політичні та економічні зв’язки.
Те, що Росія з власного бюджету надає величезну допомогу цій невизнаній світом республіці, говорять і такі дані: «за даними російського Казначейства в 2018 році Абхазії було надано фінансову допомогу розміром близько 5,5 млрд руб. За два дні до виборів Москва і Сухумі оголосили про розширення співпраці. Міноборони заявило, що Росія профінансує модернізацію збройних сил Абхазії (розмір фінансування не було названо). Уряд Абхазії 22 серпня ухвалив проєкт протоколу до російсько-абхазької угоди про співфінансування зарплат бюджетників, за яким Росія виділить республіці в 2020 році більше ніж 1 млрд руб. Протокол продовжує угоду між Абхазією і Росією про співфінансування зарплат місцевим бюджетникам до 31 грудня 2022 року і передбачає їхнє підвищення. Якщо лікарі в середньому отримували в 2019 році 18,14 тис. руб., то в 2020 році їхня середня зарплата становитиме 23,48 тис., зазначив в інтерв’ю РБК перший віцепрем’єр, міністр фінансів республіки Джансух Нанба.
«Абхазький сценарій» — еталон сепаратизму
Насправді, в цьому регіоні, який за допомогою військової сили Росія відокремила від Грузії, сьогодні панує розруха. Зруйновані підприємства, інфраструктура, заклади оздоровлення і відпочинку (це був один з найкращих курортних регіонів Радянського Союзу). Майже зовсім не розвивається сфера підприємництва, а скрізь суцільний кримінал і корупція. Організовані Кремлем так звані президентські вибори і події навколо них яскраво засвідчили, що Росії цей регіон потрібний лише як буфер між нею і країнами Кавказу і Закавказзя, які підтримує цивілізований світ.
За подібною до «абхазької моделі» Росія намагається розвивати ситуацію і на українському Донбасі. Чимало подій там відбувається саме за «абхазьким сценарієм». Можна згадати навіть спрощену процедуру отримання російського паспорта мешканцями Донбасу. В Абхазії вісім із десяти мешканців отримали такий російський паспорт, і російські військові, які дислокуються на анексованій в Грузії території, мають цілком легальне право захищати своїх «нових громадян».
