На Одещині суд визнав винною жінку, яка публікувала в чаті месенджера Viber інформацію про місця та час виконання завдань військовими територіальних центрів комплектування…
Донецьк та сумнозвісний аеропорт імені Прокоф’єва двічі з’являлися на життєвому шляху Романа Веріженка. За шість років до війни він служив строкову службу в нині окупованому обласному центрі – якраз поблизу аеропорту, де дислокувалася частина внутрішніх військ. А в чотирнадцятому, пішовши до війська за контрактом, опинився на позиції «Зеніт» між ДАПом і Авдіївкою, де вже брав участь в обороні Донецького аеропорту.
Контракт молодший сержант Роман Веріженко уклав у травні 2014 року, а вже у грудні добровольцем пішов до зведеного загону Повітряних Сил, що отримав назву «Дика качка». Це була третя ротація загону, якій довелося добряче повоювати. І надто – 22 січня, коли оборонці ДАПу були змушені після 242 днів боїв залишити аеропорт.
– Вночі 22 січня я знаходився на посту «Тернопіль», – згадує боєць. – Моя зміна була з другої ночі до шостої ранку. І, приблизно о третій годині, по позиції «Зеніт», яку обороняв наш зведений загін, почали крити «Гради» та ствольна артилерія…
По самому посту, на щастя, влучань не було – в основному перельоти. Змінившись о шостій з чергування, молодший сержант мав відпочивати, але – не судилося. Після 9 ранку ворог розпочав штурм «Зеніта».
Позицію «Дикої качки» атакувала батальйонно-тактична група так званої «1-ї Слов’янської бригади» окупаційних військ, посилена 10 танками й протитанковою батареєю МТ-12 «Рапіра». Загалом у колоні російської техніки, що йшла з українськими розпізнавальними знаками на бортах, нараховувалося близько 30 одиниць. Танки, БМП, БТР, «Урали», гармати. Викривши плани ворога, що винирнув із густого туману, оборонці «Зеніту» відкрили вогонь по колоні.
– Кулі й осколки летіли звідусіль, – розповідає Роман. – Вже було незрозуміло, свої вони чи чужі…
Бій тривав майже до вечора, близько 9 годин. Оскільки важкого озброєння у наших воїнів майже ніякого не було, то знищували ворожу техніку в основному з гранатометів. Лише одна «сімдесятдвійка» російських окупантів змогла повернутися на Спартак. Кілька одиниць техніки, серед яких – БТР-80 та гармати МТ-12 було захоплено, решта ж залишилися спаленими на території позиції, колишнього військового містечка Донецького зенітного ракетного полку.
Двоє військовослужбовців загону під час бою загинуло, кілька отримали поранення й мінно-вибухові травми. А ось БТГр ворога було знищено повністю, декілька бойовиків узято в полон.
У лютому відбулася ротація загону, і Роман повернувся до Вінниці. Продовжив службу на цілком мирній посаді начальника зарядно-акумуляторної станції в автобаті Об’єднаного центру матеріально-технічного забезпечення Повітряних Сил. А чотири роки по тому знову опинився на передовій. Цього разу – вже у складі однієї з бригад морської піхоти.
Воював на Приазов’ї, біля Водяного. Позиції ворога при цьому були на відстані якихось 150 метрів убік окупованого села Пікузи (колишнє Комінтернове).
– Не знаю, я з рулеткою не міряв, але командир казав, що так, 150 метрів, – каже вчорашній морпіх. – Принаймні, розмови з того боку було часто чути.
Роман розповідає, що на час його відрядження артилерію ворог застосовував нечасто. Більше – танки і БМП, гранатомети. А ось ті, хто бував на цих позиціях уже не вперше, розповідали, що раніше «арта» частіше била. І розслабитися можна було лише тоді, коли завезені з Росії курсанти-артилеристи випускні іспити складали – тоді частіше були недольоти чи перельоти, ніж зазвичай.
Трохи менше трьох місяців тому в Романа народилася донечка, і невдовзі, в середині літа, він повернувся до сім’ї. Продовжує службу в своїй частині. Сумлінно виконує свої обов’язки. Наразі в нього – вже другий контракт. Це – вже досвідчений спеціаліст і боєць із досвідом серйозних боїв. Словом, типовий представник сьогоднішнього українського війська, військовий професіонал. Серед нагород, якими Батьківщина оцінила його ратну працю – відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції», Грамота Верховної Ради України та нагрудний знак до неї, нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту».
