Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Фото: https://www.facebook.com/usofcom/
Переглядаючи фільми про бойові дії, операції спецпідрозділів або поліції, мимоволі звертаєш увагу на жестикуляцію бійців, які подають один одному спеціальні сигнали.
Звісно, що боєць може вдатися й до інших видів зв’язку, але ні радіозв’язок, ні стільниковий телефон не зможуть замінити мову жестів, яка є лаконічним і безшумним способом спілкування. Для цього необхідно добре бачити того, кому треба повідомити важливу інформацію, ну і, звичайно, розуміти його відповідь. З цією метою створено цілу систему сигналів. Жести застосовують у ситуаціях безпосереднього контакту з ворогом, у той час, як інші засоби зв’язку використовувати недоцільно, оскільки вони є демаскувальними.
Цифри. Тут маємо набір жестів з цифрами від 1 до 10 для позначення кількості ворогів, своїх людей, пострілів, гранат тощо.
Шикування. В якому бойовому порядку рухатися підрозділу – колона, ряд, лінія, клин.
Накази. Набір жестів – прикривай, стій, вперед, сюди, пригнись, швидко, тихо, завмри, обійди.
Сповіщення. Набір жестів – зрозумів, не зрозумів, ти, я, неможливо, я лідер, там/туди, точка входу, слухай/я чую, дивись/я бачу, на позиції, перезарядка.
Що повинен уміти розвідник?
– досконало знати військову топографію, вміти орієнтуватися на будь-якій місцевості за компасом і картою, по місцевих предметах, швидко і правильно запам’ятовувати потрібні об’єкти, точно вказувати координати;
– вирізняти за зовнішнім виглядом будь-яку зброю ймовірного противника, знати її тактико-технічні характеристики, вміти своєчасно визначати підготовку ворога до застосування зброї;
– розрізняти належність особового складу противника за формою одягу і знаків розрізнення, а техніки – за розпізнавальними знаками і зовнішнім виглядом;
– за звуками визначати місцеперебування, чисельність і характер дій ворога;
– розуміти тактику дій підрозділів ймовірного противника, вміти користуватися його зброєю і технікою;
– відмінно володіти технікою маскування і способами безшумного пересування на будь-якій місцевості;
– володіти всіма способами ведення розвідки: наглядом, підслуховуванням, засадами, нальотами, розвідкою боєм, вміло діяти в дозорі і в охороні;
– таємно і безшумно долати інженерні загородження польового і міського типу, на підручних засобах долати водні перешкоди, добре плавати;
– здійснювати тривалі марш-кидки, влучно стріляти, далеко і точно метати гранату та ніж, досконало володіти прийомами рукопашного бою;
– бути обізнаним із військовою термінологією мови противника, мати навички перекладу документів, допиту військовополонених;
– знати і вміло застосовувати прилади оптичної, радіолокаційної, інженерної та хімічної розвідки;
– володіти вміннями і навичками забезпечення життєдіяльності та виживання в екстремальних умовах;
– уміти працювати на переносній радіостанції в телефонному та в телеграфному режимах;
– знати систему охорони і оборони об’єктів противника, вміти проводити контррозвідувальні заходи.
Це лише основні знання і навички. Та й неможливо передбачити все те, що потрібно для розвідника в тилу ворога. На практиці вищеперераховані уміння розподіляються між усіма бійцями розвідгрупи, але в ідеалі ними повинен володіти кожен. Чим більше знає й уміє робити розвідник, тим більше шансів виконати поставлене завдання та залишитися неушкодженим.
