Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Це третій матеріал АрміяInform про випускників Військового інституту телекомунікацій та інформатизації (ВІТІ), які є учасниками бойових дій. Цього разу нашим співрозмовником став лейтенант В`ячеслав Цибульський. Молодий офіцер поділився враженнями від навчання, розповів про участь в АТО та про те, як прищепити любов до Батьківщини.
Найдорожча медаль
− Я зі славного міста Шепетівка – міста військових частин. Батько – військовослужбовець, тепер на пенсії. Мати – домогосподарка. У 2015 році я одружився. Був на першому курсі, коли познайомився з коханою. Вона теж місцева. За освітою ми з нею управлінці. Тільки дружина – цивільна, а я – військовий.
Щойно почалася війна, В’ячеслав одразу підписав контракт із ЗСУ.
− Батьки навчили любити Україну. Дали розуміння – це моя країна, і необхідно бути патріотом… Почав службу в 24-й механізованій бригаді навідником гаубиці 2С3 «Акація». Брав участь в АТО. Виконував завдання під Зеленопіллям, Кримським, Нагольною Тарасівкою, Ровеньками. Відпрацьовували артилерійські обстріли за командами старших начальників – на підтримку 25-ї, 80-ї бригад.
Лейтенант розповідає, що найдорожча для нього медаль − «Захисник Вітчизни». Її вручає особисто Верховний головнокомандувач.
−Це за бій під Зеленопіллям. Бій страшний, з втратами. Гадаю, військові розуміють, що це таке… Медаль − не лише моя, а й артилерійського розрахунку, тому що тоді загинув Дмитро – наш механік-водій. Важко було цю втрату прийняти – от учора ти з ним ще сидів, пив чай, будував плани, що робитимемо, коли повернемось…
«Тепер треба бути елітним зв`язківцем»
Зі слів офіцера, далі був Дебальцівський плацдарм – вихід наших військових з оточення.
Ми створювали артилерійський коридор для відбиття атак… На це було важко дивитись, коли наші поранені військові виїжджали звідти.
АрміяInform запитала В`ячеслава, чому навчила війна?
− Основне – берегти життя і думати головою… Основна проблема початку війни – брак практики в офіцерів. Тепер наших піхотинців, артилеристів навчають натовці, але і їм є чому повчитися у нас, адже маємо кращий бойовий досвід.
Маруновий берет для мене – це нове. Дізнався, що служитиму в одній з десантно-штурмових бригад командиром взводу зв’язку роти зв’язку батальйонного управління. Берет ще не заслужив. Сподіваюсь, приїду і знайду можливість виконати стрибок з парашутом.
Лейтенант каже, що десантно-штурмові війська – це еліта, і, відповідно, він має бути елітним зв`язківцем.
− Із викладачів Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут хочу згадати полковника Євгена Олександровича Живила. Викладав бойове застосування частин і підрозділів зв’язку. Людина постійно практично все застосовувала. Викладач неперевершений. Тому на 100 відсотків ми засвоювали його предмет.
Фото – АрміяInform, з особистого архіву В`ячеслава Цибульського
