Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Стрімко просуваючись у напрямку Донецька, сили АТО брали під контроль передмістя обласного центру. Завдання звільнити від окупантів Красногорівку отримали воїни 20-го батальйону територіальної оборони, посилені спецпризначенцями, а також бійці батальйонів «Донбас» і «Правий сектор».
1 серпня 2014 року дві штурмові групи сил АТО обійшли Красногорівку з півночі й увійшли в місто з тилу, тобто зі сходу. Атака українських військ стала абсолютною несподіванкою для озброєних бандформувань. Перша ударна група наших сил штурмувала центральну частину міста з адмінбудівлями, друга — прочісувала південні промислові околиці, спецпризначенці діяли на півночі, а відворотні маневри відбувалися на західних рубежах Красногорівки.
Опорний пункт бойовиків у районі Собачої гірки було знищено мінометним вогнем. Оборона противника розвалилася одразу. Дізнавшись про напівоточення й почувши грізний гуркіт наших танків, окупанти почали тікати з Красногорівки дрібними групами. Опір противника був епізодичним. Лише окремі автоматники намагалися вести вогонь з вікон автомобілів, на яких проривалися до Старомихайлівки. Декілька таких машин знищив один із приданих зенітно-артилерійських розрахунків 51-ї бригади ЗСУ.
Єдиним серйозним боєзіткненням у Красногорівці став бій у районі міського військкомату — головного місця базування бойовиків. Наші воїни захопили численні трофеї — різноманітну зброю.
Українські штурмові групи вийшли на зазначені ділянки південних околиць міста, де й закріпилися, завершивши створення єдиної лінії оборони звільненої Красногорівки. Місто повернулося до цивілізованого мирного життя.
